Баса-Яуна

Баса-Яуна

Робоча українська назва: Баса-Яуна

Колись у зеленому краю біля підніжжя Піренеїв жила родина хліборобів. У матері було троє синів і маленька донька. Хлопці росли допитливими, сильними й непосидючими. Їм хотілося побачити, що лежить за сусідніми пагорбами, за темним лісом і за дорогою, яка губилася між горами.

Одного ранку вони сказали матері:

— Дозволь нам трохи помандрувати. Ми повернемося, щойно надивимося на світ.

Матері не хотілося відпускати синів, та вона розуміла: якщо серце кличе в дорогу, самими застереженнями його не втримаєш. Вона дала кожному по круглому хлібцеві, загорнула трохи сиру й побажала триматися разом.

— Дорога буває доброю до уважних, — сказала вона. — Не сваріться й не залишайте один одного самого.

Брати пообіцяли й рушили.

Увесь день вони йшли стежками між пагорбами. Надвечір опинилися в такому густому лісі, що навіть небо стало видно лише вузькими смужками між верхівками дерев.

— Треба знайти нічліг, — сказав старший.

Він виліз на дерево, озирнувся й нічого не побачив. Середній спробував те саме — навколо були лише темні хвилі лісу.

Тоді на найвищу сосну піднявся молодший.

— Є! — гукнув він згори. — Далеко-далеко видно тоненький дим!

Вони пішли туди.

Коли зовсім стемніло, між деревами виріс великий кам’яний замок. У кількох вікнах горіло світло. Брати постукали.

Двері відчинила Баса-Андре, господиня лісового дому.

— Хто ви й що робите тут уночі? — спитала вона.

— Ми мандрівники. Нам би тільки куточок до ранку.

Баса-Андре занепокоєно озирнулася.

— Тут живе Баса-Яуна, володар цього лісового дому. Він не любить несподіваних гостей. Якщо застане вас, може дуже розсердитися.

— Надворі темно, ми дороги не знайдемо, — відповіли брати. — Дозвольте хоча б перечекати ніч.

Жінка впустила їх і сховала в різних кутках великої кухні.

Невдовзі за дверима загупали важкі кроки.

Баса-Яуна ввійшов, зняв із плечей мокрий плащ, повів носом і насупився.

— У домі хтось є.

— Тобі здалося, — відповіла Баса-Андре.

— Ні. Я чую людський дух.

Довелося вивести старшого брата.

Баса-Яуна подивився на нього з-під густих брів.

— Умієш працювати?

— Умію.

— Тоді залишайся служити в домі.

Так само він знайшов другого, а потім третього. Замість того щоб прогнати хлопців у ніч, Баса-Яуна залишив їх у замку. Та служба була нелегка. Від світанку до вечора брати носили дрова, лагодили огорожі, доглядали стежки й допомагали по господарству. Баса-Яуна був суворий і не любив заперечень.

Минали місяці, а потім роки.

Удома маленька сестра виросла. Вона часто питала матір про братів, але та лише зітхала: ніхто не знав, куди вони поділися.

Одного дня дівчина почула випадкову згадку про те, що брати колись пішли в бік далекого лісу. Вона вирішила їх знайти.

Мати дала їй хлібець у дорогу й веретено, щоб руки мали звичну роботу під час зупинок.

— Будь обережна, — сказала вона. — І пам’ятай: сміливість не в тому, щоб нічого не боятися. Сміливість — це думати навіть тоді, коли страшно.

Дівчина йшла довго. Надвечір вона побачила тонку смужку диму над деревами, а згодом — той самий кам’яний замок.

Баса-Андре відчинила їй двері.

— Ще одна мандрівниця? — здивувалася вона.

— Я шукаю роботу й нічліг, — відповіла дівчина, не розповідаючи відразу про братів.

Баса-Яуна теж залишив її служити.

У перші дні брати й сестра не впізнали одне одного. Вони розлучилися, коли вона була зовсім малою. Та якось дівчина тихо заспівала пісеньку, яку мати співала дітям удома. Старший брат завмер.

— Звідки ти знаєш цю пісню?

Вона назвала матір.

За мить усі четверо вже обіймалися й сміялися крізь сльози.

— Ми повернемося разом, — сказав середній брат.

Але незабаром вони помітили дивну річ. Сестра ставала дедалі блідішою й втомленішою.

— Що з тобою? — спитав молодший.

Дівчина не хотіла їх лякати, та зрештою зізналася:

— Щовечора Баса-Яуна наказує мені просунути мізинець у маленький отвір у дверях його кімнати. Він торкається пальця дивними чарами, і після цього я почуваюся так, наче з мене витягли всю силу.

Брати розсердилися, але сестра зупинила їх.

— Якщо кинемося на нього з кулаками, програємо. Треба діяти розумніше.

Наступного дня, коли Баса-Андре пішла у справах, вони придумали план. Увечері брати сказали Баса-Яуні, що далеко в ущелині побачили дивне світло й сліди невідомого звіра. Лісовий господар одразу захотів перевірити.

Вони завели його до вузької стежки між скелями. Там брати швидко відкотили заздалегідь підготовлені колоди, перегородивши прохід.

Баса-Яуна заревів так, що з гілок посипалося листя.

— Відчиніть!

— Ні, — відповіла сестра, стоячи на безпечній відстані. — Ми більше не будемо твоїми невільними слугами. І мою силу ти більше не забиратимеш.

Баса-Яуна ще довго сердився, але зрештою рушив іншою стежкою все глибше в гори. Він так і не повернувся до замку.

Здавалося, небезпека минула. Та Баса-Андре швидко здогадалася, що сталося. Вона нічого не сказала, тільки стала незвично мовчазною.

Того вечора сестра гріла воду, щоб брати після важкої роботи помили ноги. Баса-Андре подала їй три маленькі зубці й сказала:

— Кинь по одному в кожну миску. Це допоможе від утоми.

Дівчина повірила.

Щойно брати торкнулися води, кімнату заповнив сріблястий туман. Коли він розвіявся, на місці трьох хлопців стояли три великі воли.

— Що ви зробили?! — вигукнула сестра.

Баса-Андре лише відвернулася.

— У лісовому домі старі чари мають старі правила.

Відтоді дівчина водила зачарованих братів на зелені луки. Вона розмовляла з ними, хоча вони не могли відповісти людськими словами, і щодня шукала спосіб зняти чари.

Одного ранку вони проходили кам’яним мостом через струмок. Під мостом дівчина побачила Баса-Андре, яка збирала трави.

Сестра стала перед нею.

— Я не піду звідси, поки не дізнаюся, як повернути моїх братів. Ми не хочемо тобі зла. Ми хочемо лише додому.

Баса-Андре довго дивилася на неї. Мабуть, вона чекала погроз або помсти. Та дівчина стояла спокійно.

Нарешті господиня сказала:

— У долині за мостом росте ліщина. Зріж три тонкі гілочки. Легенько торкнися кожного вола його гілочкою тричі й назви брата так, як його називала мати.

Дівчина побігла в долину, знайшла ліщину й зробила все точно.

Раз.

Два.

Три.

Над першим волом піднявся туман — і перед нею знову стояв старший брат.

Так само повернувся середній.

А потім і молодший.

Яка то була радість! Вони обіймалися, перебивали одне одного й сміялися так голосно, що луна котилася між пагорбами.

Баса-Андре зібрала свої речі й вирішила залишити замок. Перед відходом вона сказала:

— Ліс пам’ятає і добро, і образи. Живіть так, щоб він пам’ятав про вас добре.

Брати й сестра повернулися до матері. А згодом вони ще раз прийшли до кам’яного замку й відчинили його двері для подорожніх. Відтоді той, хто губився в лісі й бачив над деревами тонку смужку диму, знав: там можна знайти вогонь, воду й безпечний нічліг.

І якщо хтось питав, кому належить дім, четверо відповідали:

— Тим, хто вміє триматися разом.

— Тим, хто вміє триматися разом.