Бременські мандрівні музиканти

Бременські мандрівні музиканти

Примітка: м’яка дитяча адаптація. В оригіналі старим тваринам загрожують господарі, а будинок належить розбійникам. У Bembi тварин хочуть віддати через старість, а небезпечні сутички перетворено на гучну кумедну виставу, після якої непрохані мешканці тікають.

КАЗКА

Жив колись осел, який багато років допомагав господареві возити мішки, сіно й овочі на ринок. Він був чесним працівником, але з віком став ходити повільніше.

Одного ранку осел почув:

— Старий він уже. Треба знайти йому інший двір.

Осел задумався.

— Інший двір? А чому б не інше життя? Я завжди мав чудовий голос. Поїду до Бремена й стану музикантом!

Він вирушив дорогою, насвистуючи собі під ніс так, як уміють насвистувати лише дуже задоволені осли.

Незабаром побачив біля узбіччя старого пса. Той лежав і важко дихав.

— Чого сумуєш, друже? — спитав осел.

— Раніше я бігав швидко й допомагав на полюванні, а тепер ноги вже не ті. Господар вирішив віддати мене. Не знаю, куди йти.

— Ходімо зі мною до Бремена. Я гратиму… тобто співатиму басом, а ти чудово триматимеш ритм гавкотом.

Пес підняв вуха.

— Музичний гурт? Це значно краще, ніж сидіти й сумувати.

Вони рушили разом.

Далі на дорозі сиділа кішка з дуже похмурим виразом мордочки.

— Добрий день, пані Кішко, — сказав осел. — Чому такий настрій?

— Колись я цілими ночами ловила мишей, а тепер більше люблю теплу піч і дрімоту. У домі вирішили, що я стала надто лінивою.

— А співати вмієш?

Кішка навіть образилася.

— Мій нічний голос чути через три паркани.

— Тоді ти просто створена для нашого гурту!

Кішка приєдналася.

Біля наступного двору на воротах сидів півень і кукурікав так голосно, що листя на яблуні тремтіло.

— Оце голос! — захопився осел. — Чому ти так стараєшся?

— Мені сказали, що завтра мене віддадуть сусідам, бо я надто рано буджу весь двір. А я ж просто сумлінно повідомляю про світанок!

— Їдь із нами до Бремена. Там музикантові гучний голос лише на користь.

Так їх стало четверо: осел, пес, кішка й півень.

До Бремена за один день вони не дісталися. Надвечір опинилися в лісі й почали шукати місце для ночівлі.

Півень злетів на високу гілку й раптом побачив далеко між деревами світло.

— Там будинок!

— А в будинку, можливо, є вечеря, — мрійливо сказав пес.

Вони пішли на світло.

У вікні стояла лампа, а за столом сиділа компанія людей, які сперечалися над мішками з чужими речами.

— Схоже, це зовсім не гостинні господарі, — прошепотіла кішка.

— І все ж будинок великий, — сказав осел. — Може, якщо ми добре представимося, вони звільнять нам хоч куточок?

— Представимося музикою! — запропонував півень.

Тварини придумали номер.

Осел поставив передні ноги на підвіконня. Пес виліз йому на спину. Кішка стала на собаку, а півень вмостився згори.

— На рахунок три, — сказав осел. — Один… два… три!

І почався концерт.

— І-А-А-А!

— ГАВ-ГАВ!

— НЯ-А-А-В!

— КУ-КУ-РІ-КУ-У-У!

Вони співали кожен свою мелодію, у своєму темпі й, треба визнати, зовсім у різних тональностях.

У будинку всі підскочили.

— Що це?!

У вікні видно було дивну багатоголову тінь, яка ревіла, гавкала, нявкала й кукурікала одночасно.

Непрохані мешканці вирішили, що до лісу завітало невідоме чудовисько, й так швидко вибігли через задні двері, що навіть забули свої капелюхи.

Тварини обережно зайшли всередину.

— Схоже, публіка була вражена, — сказала кішка.

— Ми навіть не доспівали приспів, — засмутився півень.

На столі залишилися хліб, сир, яблука й миска теплої каші. Друзі повечеряли, загасили лампи й влаштувалися на ніч.

Осел ліг на м’яке сіно у дворі.

Пес — біля дверей.

Кішка — коло теплої печі.

Півень — на балці під дахом.

Серед ночі один із колишніх мешканців повернувся перевірити, чи справді в будинку поселилося чудовисько.

Він тихенько прочинив двері.

У темряві блиснули котячі очі.

— Два зелені вогники! — прошепотів він.

Кішка почула незнайомий крок і голосно нявкнула.

Пес загавкав.

Осел заревів у дворі.

А півень із балки завершив композицію могутнім:

— КУ-КУ-РІ-КУ!

Гість вилетів із будинку швидше, ніж увійшов.

— Там страшний сторож із блискучими очима! Біля дверей гримить барабан! У дворі реве велетень, а з даху хтось кричить накази! — розповів він товаришам.

Після цього ніхто більше не повернувся.

Вранці друзі оглянули дім. Там була кухня, сухий дах, маленький сад і навіть старий сарай, де можна було репетирувати, не лякаючи сусідів.

Осел подивився на товаришів.

— А нам обов’язково йти до Бремена?

Пес потягнувся біля дверей.

— Тут непогано.

Кішка вже знайшла сонячне місце на підвіконні.

— Дуже непогано.

Півень злетів на дах.

— Акустика чудова!

Так четверо мандрівних музикантів залишилися жити разом.

Вони так і не виступили у великому концертному залі. Зате щовечора влаштовували концерти для себе, лісових птахів і випадкових подорожніх.

І якщо хтось казав:

— Ви вже старі для нових пригод,

осел відповідав:

— Для пригод, друзів і музики немає віку.

Після чого гурт брав урочистий вступ:

— І-А-А-А!

— ГАВ!

— НЯВ!

— КУ-КУ-РІ-КУ!

І весь ліс знав: репетиція почалася.

І весь ліс знав: репетиція почалася.