Битва крабів із хвилями

Битва крабів із хвилями

Робоча українська назва: Битва крабів із хвилями

Колись давно, на теплому острові посеред синього моря, сухопутні краби жили трохи далі від берега. Вдень вони ховалися від гарячого сонця під корінням дерев і камінням, а ввечері виходили зі своїх нір, шурхотіли піском і розмовляли про все на світі.

Та була в них одна велика скарга.

Щоночі з моря долинало:

Ш-ш-шурх!

Гу-у-ух!

Ш-ш-шурх!

То хвилі накочувалися на берег і відступали назад.

— Ну скільки можна шуміти? — бурчав один краб.

— Я тільки задрімаю, а море знову: гу-ух! — сердився другий.

— Треба щось робити, — сказав найстарший краб. — Якщо хвилі не хочуть бути тихішими, підемо до них усі разом і покажемо, що ми теж не боягузи.

Краби закивали клешнями. Ідея їм здалася чудовою. Ніхто, щоправда, не запитав, чи взагалі можна наказати морю не шуміти.

Наступного ранку ціла крабова компанія вирушила до берега. Вони крокували боком, піднімаючи маленькі хмарки піску, і підбадьорювали одне одного:

— Разом ми сила!

— Хвилі нас почують!

— Нехай тільки спробують сперечатися!

Дорогою вони зустріли Креветку.

— Куди це ви так урочисто прямуєте? — запитала вона.

— До моря, — гордо відповіли краби. — Будемо змагатися з хвилями. Вони всю ніч шумлять і не дають нам спати.

Креветка здивовано поворушила вусиками.

— Змагатися з хвилями? Ви впевнені? Хвиля не сердиться і не сперечається. Вона просто приходить і відходить. Такий у моря ритм.

Але крабам не сподобалася ця відповідь.

— Просто ти боїшся! — вигукнув молодий краб.

— Якщо така розумна, ходімо з нами, — додав інший.

Креветка зітхнула.

— Гаразд. Піду. Але біля води дивіться не тільки на берег. Треба стежити й за морем.

Коли вони дісталися пляжу, сонце вже високо піднялося. Пісок виблискував, а море дихало спокійно й широко.

Ш-ш-шурх...

Гу-у-ух...

Краби вишикувалися перед водою.

— Креветко, а де твоя зброя? — запитали вони.

— Ось, — пожартувала вона і показала на гострий носик. — Але проти моря найкраща зброя — уважність.

Краби засміялися.

— Та дивиться вона взагалі не туди!

І саме тоді Креветка помітила далеко попереду високу хвилю.

— Назад! — крикнула вона. — Велика хвиля!

Креветка миттю відскочила вище на пісок.

А краби саме стояли обличчям до суші й сперечалися, хто з них найсміливіший. Вони не одразу зрозуміли, чому Креветка кричить.

Гу-у-у-у-ух!

Хвиля накотилася на берег, підхопила крабів і закрутила їх у піні.

— Ой!

— Моя клешня!

— Де верх, а де низ?!

— Тримайтеся за пісок!

За мить вода відступила. Один краб сидів у купці водоростей. Другий визирав з-під великої мушлі. Третій опинився догори лапками й сердито ворушив ними в повітрі.

На щастя, всі були цілі.

— Швидше вище! — гукнула Креветка.

Цього разу ніхто не сперечався. Краби побігли туди, куди не діставала вода.

Тим часом удома їхні родини занепокоїлися.

— Щось вони довго, — сказала одна крабиха.

— Певно, сперечаються з морем уже пів дня, — відповіла друга.

І кілька крабів вирушили їх шукати.

Коли вони підійшли до самої води, знову набігла хвиля. Але тепер Креветка й мокрі, вже значно мудріші краби закричали всі разом:

— Стійте! Хвиля йде!

Усі вчасно відбігли на сухий пісок.

Надвечір крабова громада зібралася біля берега. Ніхто вже не говорив про битву.

Старший краб довго слухав море.

Ш-ш-шурх...

Гу-у-ух...

— Здається, хвилі не намагалися нам заважати, — нарешті сказав він. — Вони шуміли й до нас. І шумітимуть після нас.

— А ми просто вирішили, що все море має підлаштуватися під наш сон, — додав молодий краб, витягаючи з панцира тонку ниточку водорості.

Креветка всміхнулася.

— Силу природи не завжди треба перемагати. Іноді її треба зрозуміти.

Відтоді краби почали уважніше стежити за припливом. А маленькі крабенята, які росли біля самого моря, особливо полюбили цю гру.

Коли хвиля відходила, вони сміливо бігли до мокрого піску:

Туп-туп-туп-туп!

Коли вода поверталася, вони мчали назад:

Шурх-шурх-шурх!

— Дивіться! Я ближче за всіх!

— А я швидше повернувся!

— А я вже знаю: якщо море замовкло на мить, треба дивитися уважніше!

Так, за старою оповіддю, і з’явилася звичка маленьких крабів біля берега раз у раз бігти до хвиль, а потім хутко відступати на сушу.

І якщо колись ви побачите на пляжі крихітного крабика, який сміливо біжить назустріч воді, а за мить відскакує назад, не поспішайте думати, що він боїться.

Можливо, він просто пам’ятає давню крабову мудрість:

море не треба перемагати.

Його треба слухати.

море не треба перемагати.