Битва Ночі й Дня

Битва Ночі й Дня

У давній оповіді, записаній багато років тому, День і Ніч не просто приходять один за одним. Вони ніби ведуть нескінченну розмову над світом.

Щовечора Ніч каже:

«Тепер моя черга».

А щоранку День відповідає:

«Я повернувся».

І так було від самого початку.

У цій історії Мауї постає в кількох сонячних образах.

Мауї-рото називають Нічним Сонцем. Він пов’язаний із нижнім, прихованим світом, де ще не видно ранкового світла.

Мауї-вахо називають Денним Сонцем. Він іде небом там, де все стає видимим: гори, вода, дерева, стежки й обличчя людей.

Кажуть, коли Земля була ще молодою, Мауї-рото допомагав їй набирати форми, а Мауї-вахо щодня торкався її теплом.

Увечері світло ставало червоним. Воно розливалося над землею, ніби тонке полотно з міді та золота.

Особливо довго вечірнє сяйво затримувалося над Тонгаріро.

Гора стояла високо, і останні промені ніби трималися за її схили, не бажаючи відходити.

Тому в старій оповіді Тонгаріро постає як гора великої священності, tapu.

Та навіть найяскравіше вечірнє світло не може залишитися назавжди.

Коли червоний край неба темнів, приходила Хіне-нуї-те-по, володарка Ночі.

Її світ був великий, мов безмежний дім. У старому тексті його названо pataka, сховищем, у якому Ніч береже тишу, сон і темряву.

Хіне-нуї-те-по знала: світові потрібен відпочинок.

«Не можна весь час дивитися лише на яскраве», казала Ніч. «Насіння лежить у темній землі. Людина заплющує очі, щоб заснути. Зірки видно тоді, коли небо стає темним».

Та День теж мав свою правду.

«Без світла не видно дороги», відповідав він. «Тепло будить рослини, птахи здіймаються в повітря, люди виходять до праці».

Так вони сперечалися, але ніхто не міг остаточно перемогти.

Щоранку з-за краю світу з’являвся Мауї-потікі, молодий образ ранкового Сонця.

Спочатку він був зовсім низько, майже торкався землі.

Небо лише сіріло.

Потім на обрії виникала тоненька смужка світла.

Мауї-потікі піднімався вище.

Ще вище.

І ще.

Наче мандрівник у небесному човні, він ішов своїм шляхом крізь ранок до полудня.

Тіні коротшали. Вода блищала. Каміння нагрівалося під сонцем.

На якийсь час здавалося, що День переміг.

Але після полудня сонячний човен починав спускатися.

Світло ставало м’якшим. Довгі тіні простягалися по землі. Птахи шукали місце для ночівлі.

Мауї, що зранку був юним Сонцем, тепер ставав вечірнім світлом.

На заході його зустрічала Ніч.

У старому записі ця зустріч описана як жорстока битва. Та для дитячої оповіді можна почути її інакше: Хіне-нуї-те-по розгортає темний плащ і повільно накриває останнє проміння.

Спершу зникає золото.

Потім червоніє обрій.

Потім залишається тонка смуга світла.

І нарешті Ніч говорить:

«Відпочинь. Тепер моя черга».

Вечірнє Сонце зникає за краєм землі.

Ніч наповнює долини. На небі виступають зорі.

Але Ніч знає одну важливу річ: її влада теж не вічна.

Десь далеко вже готується новий ранок.

У старій оповіді згадується Махуїка, пов’язана зі священним вогнем. У нашій м’якій версії Мауї не несе вогонь як зброю. Він бере лише іскру світла, достатню, щоб показати дорогу новому дню.

Спочатку ця іскра зовсім маленька.

Вона торкається краю неба.

Темрява вже не чорна, а синя.

Потім синява стає сірою.

Сіра смуга рожевіє.

І Хіне-нуї-те-по бачить: ранок прийшов.

«Знову ти», каже Ніч.

«Знову я», відповідає Мауї-потікі.

«Тоді пам’ятай, що ввечері повернуся».

«А ти пам’ятай, що після кожної ночі знову буде світанок».

Ніч відступає не тому, що програла назавжди. Вона просто передає світ Дню.

День теж не володіє небом вічно. Він знає, що ввечері має поступитися місцем Ночі.

Так їхня давня «битва» стає не війною, а великим ритмом світу.

Світло приходить.

Світло відходить.

Темрява приходить.

Темрява відходить.

А Тонгаріро стоїть під небом і бачить усе: рожеві світанки, яскраві полудні, червоні вечори й зоряні ночі.

Можливо, саме тому зміна дня й ночі ніколи не буває цілком однаковою. Іноді ранок тихий і срібний. Іноді він спалахує рожевим. Іноді вечір довго тримає світло на вершинах, а іноді хмари швидко приводять темряву.

Та порядок лишається.

Після Ночі приходить День.

Після Дня повертається Ніч.

І кожен має своє місце у великій історії неба.

І кожен має своє місце у великій історії неба.