Чарівна діжка

Чарівна діжка

Робоча українська назва: Чарівна діжка

Колись у невеликому селі жив чоловік із дружиною та стареньким дідусем. Родина мала маленьке поле, город і просту хатину. Вони не були багатими, але щодня працювали: сіяли зерно, поливали грядки, лагодили паркан і берегли кожну жменьку врожаю.

Одного ранку чоловік копав землю на краю поля. Раптом лопата дзенькнула об щось тверде.

— Що там іще? Камінь? — пробурмотів він.

Він розгорнув землю руками й побачив велику глиняну діжку. Вона була стара, важка, уся в пилюці, але ціла.

— От і добре, — зрадів чоловік. — Буде в нас посудина для води або зерна.

Удвох із сусідом він дотягнув знахідку додому й поставив у дворі.

— Треба спершу її добре вимити, — сказала дружина.

Вона взяла щітку й почала чистити діжку зсередини. Та щойно щітка торкнулася дна, сталося диво. Поряд із нею з’явилася ще одна щітка. Потім третя. Потім четверта.

— Глянь-но сюди! — покликала дружина.

Чоловік зазирнув у діжку й аж рота відкрив. Щіток ставало дедалі більше. Він виймав їх одну за одною, а на дні з’являлися нові.

Того дня вони віднесли кілька щіток на базар. Люди охоче їх купили. Наступного дня родина продала ще кілька. Вперше за довгий час у хаті вистачило і рису, і овочів, і олії для лампи.

— Гарна знахідка, — усміхнувся дідусь. — Але пам’ятайте: будь-який дар любить розумну міру.

Спочатку чоловік так і робив. Брав із діжки лише стільки щіток, скільки міг продати без поспіху. Та одного вечора, рахуючи зароблені монети, він випадково впустив одну в діжку.

Дзвінь!

Щітки зникли.

А замість них на дні заблищали монети.

Одна, друга, десята, сотня… Діжка наповнювалася грішми так швидко, що чоловік ледве встигав їх вигрібати.

— Ми багаті! — вигукнув він. — Тепер нам більше не треба працювати!

Відтоді він майже перестав ходити в поле. Уранці сідав біля діжки й виймав монети. Увечері рахував їх. А наступного дня хотів іще більше.

Дружина почала хвилюватися.

— Нам і так вистачає, — казала вона. — Навіщо стільки?

— Бо завтра можна мати більше, ніж сьогодні, — відповідав чоловік.

Навіть дідусеві він знайшов роботу біля діжки.

— Сідай тут і вигрібай монети, — наказав він. — Не можна гаяти час.

Старенький працював повільно. Руки в нього тремтіли, спина втомлювалася.

— Перепочину хвилинку, — попросив він.

— Знову? — сердився чоловік. — Монети самі сиплються, а ти й цього не можеш робити швидше!

Дідусь нічого не відповів. Тільки сумно подивився на онука.

Так минуло кілька днів. Одного разу чоловік знову почав квапити дідуся. Старенький потягнувся по монету, що закотилася до самого краю, похитнувся й мало не впав у діжку.

Чоловік в останню мить схопив його за рукав.

— Обережно!

Дідусь устояв, але його старий дерев’яний ціпок вислизнув із руки й упав усередину.

Тук!

Монети вмить зникли.

На дні лежали два ціпки.

Потім три.

П’ять.

Десять.

Незабаром із діжки вже стирчав цілий ліс однакових дерев’яних ціпків.

— Ні! — закричав чоловік. — Поверніть монети!

Він кинув усередину монету. Нічого не сталося. Кинув другу. Діжка лише тихенько гупнула й видала ще один ціпок.

Чоловік спробував витягти всі ціпки. Їх ставало ще більше. Вони заповнили двір, сперлися на стіну, покотилися до воріт.

Дідусь раптом засміявся.

— Схоже, тепер у нас найбагатша колекція ціпків у всій окрузі.

Навіть дружина не втрималася від усмішки.

А чоловікові було зовсім не смішно. Він сидів посеред двору й дивився на гору дерев’яних палиць. Уперше за довгий час він помітив, як сильно втомився дідусь.

— Пробач мені, — тихо сказав він. — Я так захопився грошима, що почав бачити в усьому тільки вигоду. Навіть у тобі.

Дідусь поклав руку йому на плече.

— Добре, що ти зрозумів це зараз.

Наступного ранку родина роздала зайві ціпки тим, кому вони були потрібні: старшим людям, мандрівникам, пастухам. Деякі віднесли майстрові, щоб він зробив із дерева ручки для інструментів.

А стара діжка невдовзі тріснула від краю до самого дна. Чари скінчилися.

Чоловік повернувся на поле. Спочатку робота здавалася йому важкою. Та коли з землі проклюнулися перші зелені паростки, він відчув радість, якої не давав жоден дзенькіт монет.

Восени врожай був добрий. Родина знову жила просто, зате спокійно. А коли чоловікові хотілося отримати все й одразу, дідусь лише постукував своїм новим ціпком об землю й питав:

— Чи не потрібна тобі ще одна чарівна діжка?

І тоді всі сміялися.

Відтоді чоловік добре пам’ятав: справжній достаток починається не з діжки, повної монет, а з міри в бажаннях, чесної праці й поваги до тих, хто поруч.

Відтоді чоловік добре пам’ятав: справжній достаток починається не з діжки, повної монет, а з міри в бажаннях, чесної праці й поваги до тих, хто поруч.