Чарівна мазь фей

Чарівна мазь фей

Робоча українська назва: Чарівна мазь фей

Колись у невеликому англійському містечку жила пані Гуді. Вона знала безліч домашніх засобів від застуди, уміла заспокоїти немовля, коли те не хотіло спати, і завжди приходила на допомогу, якщо хтось із сусідів занедужував.

Однієї ночі, коли за вікном було так тихо, що чути було навіть шелест плюща на даху, у двері постукали.

Тук-тук-тук.

Пані Гуді запалила свічку й спустилася вниз.

На порозі стояв дивний невисокий чоловічок у темному плащі. Його очі ледь помітно примружувалися, ніби він постійно дивився крізь сонячний промінь.

— Пані Гуді, будь ласка, ходімо зі мною, — сказав він. — Моїй дружині потрібна допомога. Вона дуже втомилася, а малюк ніяк не засне.

Було пізно, та пані Гуді не звикла відмовляти тим, хто просить про допомогу.

— Добре, — сказала вона. — Дайте лише накину хустку.

Біля воріт чекав великий чорний кінь. Очі в нього блищали в темряві, мов дві жаринки.

— Не бійтеся, — сказав чоловічок. — Він знає дорогу краще за нас обох.

І справді. Кінь помчав нічними стежками так легко, ніби копита його не торкалися землі. Вони минули ліс, пагорби, старий кам’яний міст і нарешті зупинилися біля невеличкого будинку.

Усередині було тепло. Біля вогню гралися діти, а в ліжку лежала втомлена молода жінка з немовлям на руках.

— Дякую, що прийшли, — прошепотіла вона. — Ось малюк. І ще одне прохання.

Вона простягнула пані Гуді маленьку сріблясту коробочку.

— Коли він прокинеться, змастіть йому повіки краплинкою цієї мазі. Тільки й усього.

Пані Гуді кивнула.

Невдовзі немовля розплющило очі. Пані Гуді обережно нанесла мазь на його повіки. Малюк усміхнувся й потягнувся ручкою до її намиста.

І тут пані Гуді відчула знайому людську цікавість.

«Що ж у тій мазі такого особливого?» — подумала вона.

Вона озирнулася. Ніхто ніби не дивився.

Тоді пані Гуді торкнулася пальцем краєчка мазі й легенько провела по своїй правій повіці.

Світ змінився миттєво.

Скромний будинок ніби розсунув стіни. Замість простих полиць з’явилися різьблені шафи, на стелі засяяли крихітні зорі, а вогонь у каміні став блакитним і золотим водночас.

Молода жінка в ліжку вже не здавалася звичайною. Її волосся мерехтіло, ніби срібний туман, а сукня світилася м’яким місячним блиском.

Діти теж змінилися. У декого з-під волосся виглядали гострі вушка, у декого за спиною тремтіли прозорі крильця, а найменші тихенько пускали по кімнаті світлячків, ловили їх і знову випускали.

«Та це ж феї!» — зрозуміла пані Гуді.

Вона дуже хотіла роздивитися все краще, але вирішила не показувати, що бачить більше, ніж їй дозволили.

Коли малюк заснув, вона допомогла матері влаштувати його зручніше. Після цього дивний чоловічок подякував їй, відвіз додому на чорному коні й щедро заплатив за нічну допомогу.

— Ви зробили для нас добру справу, — сказав він на прощання. — Ми цього не забудемо.

Наступного дня був ярмарок.

Пані Гуді пішла купити борошна, яблук і моток вовни. Людей на площі було стільки, що між рядами ледве можна було пройти.

І раптом вона побачила знайомого маленького чоловічка.

Він ходив між прилавками зовсім непомітно для інших. То візьме яблуко, то понюхає пучок м’яти, то підніме впалу грушу. Продавці дивилися просто крізь нього й нічого не помічали.

Пані Гуді здивувалася.

— Добридень! — весело сказала вона. — Як ваша дружина? А малюк добре спав після нашої ночі?

Чоловічок завмер.

— Ви… бачите мене?

— Звісно, бачу, — відповіла пані Гуді.

— Справді бачите?

— Як вас не побачити? Ви ж просто переді мною.

Він уважно подивився їй в обличчя.

— А яким оком?

Пані Гуді зрозуміла, що сказала зайве.

— Правим, — тихіше відповіла вона.

Чоловічок зітхнув.

— Отже, ви скористалися маззю не лише для малюка.

Пані Гуді почервоніла.

— Я тільки хотіла дізнатися, що вона робить. Не мала наміру нікому нашкодити.

— Я вірю, — сказав він. — Але деякі двері до чарівного світу відкриваються лише тоді, коли тебе запрошують. Інакше довіра зникає.

Він торкнувся пальцем повітря біля її правого ока.

Світ на мить спалахнув срібним світлом.

А тоді чоловічок зник.

Не розчинився в диму, не перетворився на пташку. Просто в одну мить його не стало видно.

Пані Гуді озирнулася. Ярмарок був таким самим, як завжди: яблука, кошики, сир, стрічки, галасливі покупці.

Вона протерла очі.

— Оце так, — прошепотіла вона.

Відтоді пані Гуді більше не бачила фей, якщо вони самі не хотіли показатися.

Та іноді вночі, коли за вікном раптом дзенькало щось тоненьке, мов крихітний дзвіночок, вона усміхалася.

Вона знала: чарівний світ нікуди не подівся. Просто не все, що існує, мусить бути нам показане.

І якщо хтось довіряє тобі маленьку таємницю, інколи найбільше диво — не зазирнути туди, куди тебе не просили.

І якщо хтось довіряє тобі маленьку таємницю, інколи найбільше диво — не зазирнути туди, куди тебе не просили.