Чарівний персик

Чарівний персик

Робоча українська назва: Чарівний персик

Далеко за морями, якщо вірити старій казці, лежав Острів Самоцвітів. Там височів палац Небесної Королеви-Матері Су Ван Му.

Дахи палацу виблискували на сонці, біля ставків цвіли лотоси, а над садами кружляли сині голуби. Коли до острова прибували почесні гості, за ними посилали небесні колісниці, запряжені драконами.

Та найбільшим дивом був персиковий сад.

Персики там достигали дуже рідко. Казали, що той, кому Королева-Мати власноруч подарує такий плід, отримає надзвичайно довге життя.

Одного разу Су Ван Му почула про молодого принца, якого люди поважали за доброзичливість і розум. Вона запросила його на свято до свого палацу.

За принцом прилетіла золота колісниця. Дракони легко підняли її над горами й хмарами, а невдовзі попереду засяяв Острів Самоцвітів.

Принца зустріли музикою. У великій залі стояли столи з фруктами, пахучим чаєм і стравами, яких він ніколи раніше не бачив.

Коли всі гості посідали, Королева-Мати винесла на золотій таці кілька стиглих персиків.

— Сьогодні сад подарував нам рідкісні плоди, — сказала вона. — Нехай вони нагадують, що довге життя має ціну лише тоді, коли наповнене добрими справами.

Один персик вона подала принцові.

Він відкусив шматочок. Плід був солодкий і пахнув літом. На мить принцові здалося, що весь світ навколо став яскравішим: музика — чистішою, кольори — глибшими, а вітер із саду — прохолоднішим.

Неподалік стояла молода дівчина, яка допомагала під час свята. Вона уважно дивилася на незвичайний плід.

Принц усміхнувся.

— Хочеш скуштувати?

Не подумавши про палацові правила, він узяв ще один персик із таці й обережно кинув їй.

Дівчина спіймала його.

На мить у залі запала тиша.

— Ці плоди роздає тільки Королева-Мати, — тихо нагадала одна зі служительок.

Принц зрозумів, що вчинив необачно.

— Це моя провина, — сказав він. — Я не хотів порушити звичай.

Але дівчина вже надкусила персик.

У ту ж мить із саду напливла золотава імла. Вона закрутилася навколо колон, приховала столи, гостей і навіть сам палац.

Коли туман розвіявся, усе змінилося.

Стара казка наче перегортає тут одразу багато сторінок часу.

Минали роки. Потім десятиліття. Потім століття.

У високих горах, які називали Вічно Білими, жив самітник із довгою срібною бородою. Він багато мандрував, навчався слухати тишу, спостерігав за небом і вже майже забув про палаци та королівські свята.

Одного ранку він побачив на стежці мандрівницю.

Вона виглядала молодою, але в її очах було стільки спокою, ніби вона бачила сотні весен.

— Ти заблукала? — запитав самітник.

— Ні, — відповіла вона. — Я дуже довго когось шукаю.

Вони сіли біля гірського джерела.

Мандрівниця розповіла дивну історію.

Колись вона жила на Острові Самоцвітів і була на святі Небесної Королеви-Матері. Один молодий принц кинув їй чарівний персик. Вона скуштувала його, а після того її життя стало незвичайно довгим.

Відтоді вона багато подорожувала. Бачила, як виростали й зникали міста, як змінювалися дороги, як молоді дерева ставали величезними. І весь цей час пам’ятала юнака, який поділився з нею персиком.

Самітник уважно слухав.

— А як виглядав той принц? — нарешті запитав він.

Дівчина описала його голос, одяг і маленький знак на руці.

Самітник повільно простягнув долоню.

На ній був той самий знак.

— Це був я, — сказав він.

Мандрівниця завмерла.

— Але ж… минуло стільки часу.

— Я теж скуштував чарівний персик, — відповів він. — Мені випало довге життя. Та з роками я став думати, що та зустріч була лише сном.

Вони дивилися одне на одного, а потім обоє засміялися. Не тому, що тисяча років була дрібницею, а тому, що після такої довгої дороги вони нарешті зустрілися.

Кажуть, у ту мить сивина самітника засвітилася сріблом, спина випросталася, а в очах знову з’явився юнацький блиск. Чарівний персик ніби нагадав йому, ким він був колись.

Над горами раптом пролунав шелест великих крил.

Із хмар спустився золотий дракон. За ним пливла небесна колісниця.

Королева-Мати Су Ван Му дізналася про зустріч двох давніх гостей і запросила їх повернутися на Острів Самоцвітів.

Коли вони прибули, персиковий сад саме цвів.

— Ви обоє пройшли дуже довгий шлях, — сказала Королева-Мати. — Тепер вирішуйте самі, куди підете далі.

Принц і мандрівниця переглянулися.

Вони вже знали, що хочуть залишитися разом.

Того вечора на острові влаштували свято. Сині голуби кружляли над садами, дракони дрімали біля золотих колісниць, а в персикових гілках світилися маленькі ліхтарики.

І відтоді, каже стара казка, двоє мандрівників берегли не стільки секрет довгого життя, скільки простішу істину: навіть найдовша дорога стає важливою завдяки тим, кого ми на ній зустрічаємо.

І відтоді, каже стара казка, двоє мандрівників берегли не стільки секрет довгого життя, скільки простішу істину: навіть найдовша дорога стає важливою завдяки тим, кого ми на ній зустрічаємо.