Чарівний птах

Чарівний птах

Робоча українська назва: Чарівний птах

Біля великої гори, де після дощу туман спускався майже до самих хатин, жили брат і сестра — Дума та Думасане.

Дума був старший і любив усе перевіряти сам. Якщо бачив незнайому стежку, одразу хотів дізнатися, куди вона веде. Думасане була молодша, але часто помічала те, чого брат не бачив: тихий шелест у траві, нову квітку біля каменя, зміну кольору неба перед дощем.

Їхня родина жила скромно. Вони мали маленьку хатину, клаптик землі й працювали разом від ранку до вечора.

Однієї весни батько вирішив засіяти нове поле.

— Земля тут добра, — сказав він. — Якщо постараємося, восени матимемо достатньо зерна.

Усі працювали цілий день. Та вранці сталося дивне: уся земля знову була гладенька, ніби її ніхто й не торкався.

— Може, вітер? — припустила Думасане.

— Вітер не вміє так акуратно класти грудочки назад, — сказав Дума.

Наступного дня вони знову перекопали поле.

І знову вранці все було так, як раніше.

На третій вечір батько сховався за великим каменем і став чекати.

Сонце вже торкнулося верхівок дерев, коли з кущів вилетів птах, якого він ніколи не бачив.

Його крила були яскраво-червоні, хвіст відливав синім металевим блиском, а золота голівка світилася так, ніби в пір’ї заховався шматочок сонця.

Птах сів на камінь, розправив крила й проспівав:

— Чанчаса! Чанчаса! Кілхіса!

І раптом грудочки землі самі перевернулися назад. За кілька митей поле знову стало рівним.

Батько вийшов зі схованки.

— То це ти робиш? — здивувався він.

Птах нахилив голову.

— Я не хотів вам зла. Мені просто подобається ця долина, а свіжа земля нагадує мені про дім.

— Але ми працюємо цілий день, — сказав батько. — Не можна псувати чужу працю.

Птах задумався.

— Ти маєш рацію. Дозволь мені віддячити. Якщо попросиш, я дам вашій родині молоко, вершки й кисле молоко стільки, скільки буде потрібно.

Батько не дуже повірив, але погодився.

Він приніс птаха додому. Той сів на перекладину в хатині й тихо сказав:

— Чанчаса! Чанчаса! Кілхіса!

І порожня посудина наповнилася свіжим молоком.

Друга — густими вершками.

Третя — кислим молоком.

Відтоді в домі стало легше. Та батьки чомусь вирішили не розповідати дітям про птаха.

— Нехай це поки буде нашою таємницею, — сказала мати.

Але діти, звісно, помітили, що щовечора з’являється молоко.

— У нас немає ні корови, ні кози, — шепотіла Думасане. — Звідки воно?

Одного вечора вони зазирнули крізь щілину в стіні й побачили чарівного птаха.

Наступного ранку батьки пішли далеко в поле.

— Давай лише подивимося на нього, — запропонувала Думасане.

— І нічого не чіпатимемо, — пообіцяв Дума.

Та коли птах розправив крила, дітям страшенно захотілося почути чарівні слова.

— Скажи, будь ласка, «Чанчаса», — попросила Думасане.

Птах заспівав.

Молоко полилося в миску.

Потім у другу.

Потім у третю.

— Досить! — засміявся Дума.

Але птах продовжував співати, і молока стало так багато, що воно побігло по підлозі білими струмочками.

Діти заметушилися.

— Зупинися!

Птах злетів до дверей. Дума відчинив їх, і чарівний гість вирвався назовні.

Коли батьки повернулися, вони побачили білу калюжу біля хатини й двох дуже винних дітей.

Мати розсердилася.

— Ви не послухалися! Через вас птах полетів!

Дума намагався все пояснити, але дорослі були надто засмучені, щоб слухати.

— Ідіть до тітки, що живе за долиною, — сказав батько. — Нам усім треба заспокоїтися. Завтра поговоримо.

Діти взяли трохи хліба й вирушили стежкою вздовж струмка.

Та гора була велика, а стежки — заплутані. Незабаром вони зрозуміли, що заблукали.

— Не бійся, — сказав Дума сестрі. — Підемо вздовж води. Струмок обов’язково кудись нас приведе.

Вони йшли довго. Їм було сумно, і Думасане тихенько співала:

— Ми шукали таємницю,

Та відкрили двері враз.

Птах злетів у синє небо,

Хто тепер підкаже шлях для нас?

Раптом на дереві попереду спалахнули золоті й червоні барви.

— Дивись! — вигукнув Дума.

На гілці сидів той самий чарівний птах.

— Я чекав на вас, — сказав він. — Ви випустили мене на волю. За це я не серджуся. Але кожна цікавість має наслідки, і тепер вам доведеться трохи попрацювати самим.

Він відламав маленьку гілочку.

— Ідіть далі, поки не побачите велику самотню скелю. Постукайте цією гілкою й скажіть: «Каменю, відкрийся для тих, хто шукає дім».

Діти подякували й рушили далі.

Невдовзі вони знайшли скелю. Дума постукав.

— Каменю, відкрийся для тих, хто шукає дім.

Нічого.

Думасане спробувала ще раз, але тихіше:

— Будь ласка, відкрийся. Ми втомилися.

Тоді в скелі з’явилася тонка світла лінія, і камінь розсунувся.

За ним була простора печера. Усередині лежали плетені килимки, стояли глечики з водою, кошики з зерном і горіхами, а в кутку горів маленький вогник.

— Оце так! — прошепотіла Думасане.

На стіні вони побачили слова:

«Тут вистачить їжі, поки ви не навчитеся дбати про себе. Але пам’ятайте: не залишайте вогонь без нагляду».

Діти прожили там багато днів. Дума навчився шукати їстівні плоди й лагодити речі. Думасане навчилася пекти коржики й плести кошики.

Щовечора вони говорили про дім.

— Думаєш, батьки нас шукають? — питала сестра.

— Думаю, так, — відповідав брат. — І ми теж знайдемо дорогу назад.

Одного разу Дума пішов до струмка, а Думасане готувала вечерю. Вона винесла воду надвір і не помітила, як маленька іскра вискочила з вогнища й задиміла суху траву біля входу.

Думасане швидко її загасила, але дим уже піднявся над деревами.

Невдовзі почулися важкі кроки.

До печери підійшли двоє дивних мандрівників. На них були старі хутряні накидки, обличчя ховалися під масками, а голоси звучали низько й хрипко.

— Хто тут живе? — спитали вони.

Думасане злякалася, але відповіла чесно:

— Ми з братом заблукали. Цю печеру нам показав чарівний птах.

— Тоді ти підеш із нами, — сказали мандрівники. — Ми знаємо таємниці цього місця.

— Я нікуди не піду без брата.

Та вони вмовили її пройти лише до сусідньої долини, де, за їхніми словами, була стежка додому.

Коли Дума повернувся, сестри не було.

На камені лежала тільки її стрічка.

— Думасане! — закричав він.

І саме тоді в печеру влетів чарівний птах.

— Не лякайся, — сказав він. — Твою сестру не скривдять. Але ті двоє самі перебувають під давніми чарами. Їхній страх робить їх грубими й похмурими.

— Як її знайти?

Птах дав йому іншу гілочку.

— Торкнися нею землі й попроси всіх маленьких мешканців лісу показати сліди.

Дума так і зробив.

І сталося диво: мурашки вишикувалися вздовж стежки, жуки перелітали від каменя до каменя, а метелики кружляли над кущами, де проходили мандрівники.

Хлопець ішов за ними, поки не дістався невеликої галявини.

Там сиділа Думасане, а поруч стояли двоє незнайомців без масок.

Вони виглядали не страшними, а дуже втомленими.

— Дума! — зраділа сестра. — Вони хотіли знайти чарівного птаха. Кажуть, колись теж його образили й відтоді не можуть повернутися додому.

Чарівний птах опустився на камінь.

— Правду кажете? — спитав він мандрівників.

— Так, — відповіли вони. — Ми довго жили з образою й страхом. Допоможи нам виправити помилку.

Птах проспівав:

— Чанчаса! Чанчаса! Кілхіса!

Навколо мандрівників закружляло золоте світло.

Дума й Думасане затамували подих.

Перед ними стояли їхні батьки.

— Мамо! Тату!

Усі четверо кинулися обійматися.

— Ми шукали вас, — сказав батько. — А коли зрозуміли, як страшно вас відправили самих, нам стало соромно. Ми пішли за вами в гори, але заблукали. Наш гнів ніби змінив нас, і ми самі перестали впізнавати одне одного.

Мати взяла дітей за руки.

— Пробачте нам. Дорослі теж можуть помилятися.

— І ми пробачте нас за птаха, — сказала Думасане.

Чарівний птах підлетів ближче.

— Ось тепер усі сказали найважливіші слова.

Він махнув крилами, і стежка додому засяяла між деревами.

Родина повернулася до своєї хатини. Відтоді вони не приховували одне від одного важливих таємниць, а коли хтось сердився, спершу давав собі час заспокоїтися.

Чарівний птах більше не жив у їхньому домі. Він був вільний.

Але іноді прилітав у гості.

Тоді сідав на дах, розправляв золоті крила й співав:

— Чанчаса! Чанчаса! Кілхіса!

І в хатині одразу ставало так затишно, ніби саме сонце заглядало всередину.

І в хатині одразу ставало так затишно, ніби саме сонце заглядало всередину.