Честолюбний священнослужитель

Честолюбний священнослужитель

Робоча українська назва: Честолюбний священнослужитель

Давним-давно при одному лаоському храмі жив старший служитель. Він знав багато молитов, умів довго сидіти в тиші й міг годинами розповідати молодшим, як важливо бути терплячим.

Та була в нього одна слабкість. Йому дуже хотілося стати людиною, про яку говоритимуть усі.

Щоранку, коли сонце тільки торкалося золотих країв храмового даху, він сідав перед маленьким вівтарем і повторював одне й те саме прохання:

— Нехай мені дістанеться коштовність, якої немає більше ні в кого. Нехай вона дасть мені силу піднятися в небо й літати, мов птах.

Молоді служителі чули ці слова майже щодня. Спершу вони дивувалися. Потім звикли. А один із них, веселий і трохи пустотливий юнак, якось подумав:

«Старший наставник так сильно хоче дива, що, здається, готовий повірити першій блискучій речі. Цікаво, чи помітить він це сам?»

Того дня на кухні готували рибу до обіду. Юнак побачив маленьке кругле риб’яче око, що блиснуло, наче скляна намистина. Він обережно загорнув його в чистий листок і поклав до маленької коробочки.

Наступного ранку старший служитель знову молився:

— О, якби мені отримати чарівну коштовність! Я піднявся б вище пальм, вище пагорбів, вище хмар!

Юнак підійшов до нього й урочисто простягнув коробочку.

— Наставнику, — сказав він, — сьогодні я знайшов дещо незвичайне. Може, це саме те, чого ви так довго чекали.

Старший служитель відкрив коробочку.

Усередині лежала маленька блискуча кулька.

— Вона! — прошепотів він. — Нарешті!

— А ви певні? — обережно спитав юнак.

— Звісно, певен! Хіба звичайна річ могла б так сяяти?

Юнак ледь стримав усмішку.

— І що ви тепер робитимете?

— Полечу!

Старший служитель вибіг у двір. Він узяв два широкі пальмові листки, прив’язав їх до рук і став розмахувати ними, немов великими зеленими крилами.

Раз — махнув.

Два — махнув.

Три — махнув.

Але ноги так і залишилися на землі.

— Дивно, — пробурмотів він. — Мабуть, тут надто низько.

Юнак, який стояв поруч, сказав:

— Може, для польоту потрібно піднятися вище?

Це була лише необережна підказка, але старший служитель одразу пожвавішав.

— Авжеж! Саме так! Птахи ж не починають політ із середини кімнати. Треба на дах!

— Наставнику, я не певен, що це добра…

Та старший уже поспішав до сходів.

Він піднявся на широкий храмовий дах. Унизу збіглися молоді служителі. Хтось кликав його зупинитися. Хтось махав руками. А він стояв високо над подвір’ям, тримав пальмові листки й дивився на далекі сині гори.

— Ось тепер, — сказав він, — усі побачать, на що здатна моя коштовність!

І тут унизу юнак помітив велику копицю сухої трави, яку принесли для господарства.

— Якщо вже не вдається його переконати, — швидко мовив він до товаришів, — перетягнімо копицю ближче!

Усі разом підсунули м’яку суху траву просто під край даху.

Старший служитель широко розправив пальмові «крила».

— Раз… два… три!

Він ступив уперед.

Пальмові листки затріпотіли. Одяг замайорів. На одну крихітну мить йому справді здалося, ніби він летить.

А потім — шурх!

Він зник у копиці.

Запала тиша.

За мить із трави показалася його голова. Потім плечі. На брові висіла суха соломинка, ще одна стирчала за вухом.

— Я… не полетів, — здивовано сказав він.

Юнак підійшов і простягнув руку.

— Не полетіли.

— Отже, коштовність не чарівна?

— Наставнику, — тихо відповів юнак, — це взагалі не коштовність. Я хотів показати: коли дуже сильно бажаєш почути саме те, у що хочеться вірити, можна перестати ставити прості запитання.

Старший служитель подивився на блискучу кульку в своїй долоні. Тепер, при денному світлі й без мрії про славу, вона справді здавалася зовсім не чарівною.

Він довго мовчав.

Молоді служителі теж мовчали. Ніхто не сміявся.

Нарешті старший підняв очі.

— Я багато разів говорив вам про терпіння, — сказав він. — А сам не захотів терпляче подумати. Говорив про мудрість, а сам повірив блиску. Мріяв піднятися вище за всіх і не помітив того, що було просто перед носом.

Він зняв із рук пальмові листки й усміхнувся.

— Добре, що сьогодні моїм найкращим учителем стала копиця сіна.

Тепер засміялися всі, і він разом із ними.

Відтоді старший служитель більше не просив у небес чарівної коштовності. Коли йому дуже хотілося чогось незвичайного, він спершу питав себе:

«Чи це справді так? Чи я просто дуже хочу, щоб це було правдою?»

А молодим служителям він почав повторювати новий урок:

— Не кожне диво блищить. І не все, що блищить, є дивом. Перед тим як злетіти до хмар, переконайся, що твої крила справжні.

Кажуть, після цього при храмі стало трохи менше гучних мрій і трохи більше уважних думок. А пальмові листки з того дня використовували лише там, де їм і належало бути: для тіні, віял і даху — але точно не для польотів.

Кажуть, після цього при храмі стало трохи менше гучних мрій і трохи більше уважних думок. А пальмові листки з того дня використовували лише там, де їм і належало бути: для тіні, віял і даху — але точно не для польотів.