Чому ящірка весь час киває головою

Чому ящірка весь час киває головою

Робоча українська назва: Чому ящірка весь час киває головою

Неподалік від місця, де жив хитрий Анансі, стояло велике місто. У самому його центрі височів палац із широким подвір’ям, тінистими деревами й строкатими прапорцями над брамою.

У володаря міста було три доньки. Вони любили музику, загадки й веселі свята, а ще мали одну давню сімейну традицію: свої домашні імена вони не називали нікому за межами родини.

Одного року перед великим святом володар оголосив:

— Хто зуміє дізнатися три таємні імена чесно й кмітливо, той відкриє наше свято, отримає почесну золоту стрічку і сяде за перший стіл разом із моєю родиною.

Новина розлетілася містом швидше за ранковий вітер.

— Три імена? — усміхнувся Анансі. — Це завдання саме для мене.

Він довго думав, як підступитися до загадки. Просто запитати було марно. Підслуховувати біля палацу теж не годилося: там завжди ходили вартові. Нарешті Анансі купив великий глечик пахучого меду й вирушив туди, де доньки володаря щодня гуляли біля саду.

На краю стежки росло дерево з круглими стиглими плодами. Анансі видерся на нього, влаштувався поміж густого листя і став чекати.

Незабаром на стежці з’явилися три сестри. Вони розмовляли, сміялися й не помічали маленького павука високо над головами.

Анансі зірвав один плід, полив його медом і тихенько скинув додолу.

— Дивіться! — вигукнула одна з дівчат. — Який гарний плід!

Вона скуштувала його й від захвату покликала одну сестру домашнім ім’ям, а потім другу.

Анансі ледь не заплескав лапками.

Він полив медом ще один плід і кинув ближче до другої сестри. Та теж скуштувала його й покликала обох інших. Третій плід остаточно підтвердив усе, що Анансі почув.

— Є! — прошепотів він. — Усі три!

Коли сестри пішли, Анансі спустився з дерева і подався до свого приятеля Ящірки.

Ящірка славився на все місто чудовою грою на довгій мідній трубі. На святах саме він подавав сигнали, оголошував початок танців і кликав гостей до столу.

— Друже, — сказав Анансі, — завтра в палаці мені знадобиться твоя труба. Я скажу тобі три імена, а коли володар запитає, ти урочисто протруби їх одне за одним. Так буде набагато красивіше.

— Добре, — відповів Ящірка. — Якщо це лише допомога для виступу, я згоден.

Анансі повторив йому три таємні імена. Ящірка добре їх запам’ятав.

Наступного ранку палацове подвір’я було повне людей. Прийшли музиканти, майстри, торговці, старійшини й дітлахи, які протиснулися ближче, щоб нічого не пропустити.

Анансі вийшов наперед.

— Володарю, загадку розгадано! — урочисто промовив він.

— Тоді назви імена, — сказав володар.

Анансі повернувся до Ящірки й дав знак.

Ящірка підніс трубу.

Ту-ру-ру!

І перше ім’я пролетіло над подвір’ям.

Ту-ру-ру!

Пролунало друге.

Ту-ру-ру!

За ним третє.

На мить усі завмерли, а тоді вибухнули оплески.

Володар подивився просто на Ящірку.

— Отже, це ти знаєш таємні імена! Чудова робота. Саме ти відкриєш сьогоднішнє свято.

І перш ніж Анансі встиг щось пояснити, на шию Ящірці вже пов’язали золоту стрічку.

— Стривайте! — закричав Анансі. — Це я їх дізнався! Ящірка лише протрубив те, що я йому сказав!

Володар здивувався.

— А чому ж ти не пояснив це заздалегідь?

Анансі розгубився. Він так хотів зробити ефектний виступ, що не домовився ні з володарем, ні з Ящіркою про те, хто саме має назвати себе переможцем.

— Тоді віддайте стрічку мені! — вимагав Анансі.

— Сьогодні ні, — відповів володар. — Я не стану забирати нагороду в того, кого щойно сам оголосив переможцем. Після свята ми спокійно розберемося.

Але Анансі не захотів чекати.

Він пішов додому сердитий-пресердитий.

— Це все Ящірка! — бурмотів він. — Не треба було йому довіряти трубу. Тепер усі думають, що герой він, а не я.

Насправді Ящірка нічого в нього не крав. Та коли образа сідає комусь на плече, вона часто шепоче дуже погані поради.

Увечері Анансі придумав хитрість.

Біля дверей палацу висів маленький бронзовий дзвіночок у формі півника. Щоранку його дзвін сповіщав, що починається новий день.

Анансі прийшов до володаря й сказав:

— Завтра я хочу вирушити в дорогу ще до сходу сонця. Нехай ваш ранковий дзвіночок розбудить мене вчасно.

— Звісно, — погодився володар.

Коли місто заснуло, Анансі тихенько повернувся до палацу, зняв бронзового півника з гачка й поніс до будинку Ящірки.

Там він сховав дзвіночок у великий кошик біля дверей.

А вранці, ще до того як хтось помітив пропажу, Анансі прибіг до Ящірки.

— Друже, сьогодні в палаці буде кумедна гра для герольдів, — прошепотів він. — Коли тебе про щось питатимуть, не говори. Лише кивай головою. Так треба за правилами.

Ящірка здивувався.

— Дивні правила.

— Дуже давні! — поважно сказав Анансі. — Головне, не вимовляй ані слова, доки я не дам знак.

Ящірка, який усе ще вважав Анансі другом, повірив.

Тим часом у палаці виявили, що ранковий дзвіночок зник.

— Хто міг його взяти? — дивувався володар.

Анансі зробив найневинніше обличчя, на яке тільки був здатний.

— Я нічого не стверджую, — сказав він. — Але вчора Ящірка був тут довго. Може, варто спитати його?

До будинку Ящірки послали слугу. Той побачив у кошику бронзового півника й одразу приніс його до палацу разом із Ящіркою.

— Це знайшли біля твоїх дверей, — сказав володар. — Ти брав дзвіночок?

Ящірка згадав слова Анансі й слухняно кивнув головою.

Усі ахнули.

— Ти справді його взяв? — перепитав володар.

Ящірка знову кивнув.

— І сховав у кошику?

Ящірка ще раз кивнув, хоча вже починав підозрювати, що ніякої гри тут немає.

Анансі стояв збоку й ледь стримував усмішку.

Та цього разу Ящірка подивився на нього уважно. Побачив хитрий блиск у його очах, зрозумів усе й голосно сказав:

— Досить! Я не брав дзвіночка. Анансі сказав мені, що тут гра і я маю відповідати лише кивками!

На подвір’ї стало тихо.

Володар перевів погляд на Анансі.

— Це правда?

Анансі почав переступати з лапки на лапку.

— Ну… я лише хотів… трохи пожартувати.

— Жарт, через який друга можуть звинуватити в чужому вчинку, — поганий жарт, — відповів володар.

Після короткої розмови все з’ясувалося. Ящірці повернули його добре ім’я. А золоту стрічку того дня не залишили ні йому, ні Анансі.

— Ви обоє допомогли розгадати загадку, — сказав володар. — Один дізнався імена, другий їх оголосив. Але справжня кмітливість має йти поруч із чесністю. Тому відкриють свято мої доньки самі.

Сестри вийшли на балкон, засміялися й ударили в три маленькі дзвоники.

Музика заграла, гості затанцювали, і свято все одно вдалося.

А Ящірка відтоді став обережнішим. Коли Анансі пропонував йому черговий «чудовий план», Ящірка спершу уважно дивився на нього, потім повільно кивав головою, ніби казав:

«Так, так. Я тебе чую. Але цього разу я спершу все перевірю».

І старі оповідачі жартують, що саме відтоді ящірки так часто рухають головою вгору-вниз. Може, вони й досі нагадують собі: дружити можна з усіма, а от кожній хитрій пораді вірити не варто.

І старі оповідачі жартують, що саме відтоді ящірки так часто рухають головою вгору-вниз. Може, вони й досі нагадують собі: дружити можна з усіма, а от кожній хитрій пораді вірити не варто.