Чому каракатиці й кальмари випускають чорнило

Чому каракатиці й кальмари випускають чорнило

Коли море було ще молодим, а всі його мешканці тільки звикали до своїх плавців, хвостів і мушель, Батала покликав риб та інших морських створінь на великі збори.

— Приходьте до Темного моря рано-вранці, — оголосив він. — Сьогодні кожен отримає справу, за яку відповідатиме.

Новина швидко розлетілася під водою.

Ще до сходу сонця риби попливли до місця зустрічі. Сріблясті зграйки мерехтіли поміж хвиль. Краб поспішав боком по дну. Скат ковзав над піском, наче великий плаский птах. Навіть крокодил прибув завчасно й влаштувався трохи осторонь.

Батала сидів на гладенькому камені й перевіряв, чи всі на місці.

— Скат?

— Тут!

— Краб?

— Тут!

— Крокодил?

— Тут.

Батала подивився на зібрання ще раз.

— А де каракатиця й кальмар?

Усі озирнулися.

Їх не було.

Морські мешканці чекали ще трохи, але сонце вже піднялося, і Батала вирішив починати.

— Скате, ти стежитимеш за порядком на зборах, — сказав він.

Відтоді, розповідає казка, у ската з’явився довгий хвіст, схожий на тонкий батіжок.

— Крабе, ти будеш вартовим.

І краб отримав сильні передні клешні.

Іншим мешканцям моря Батала теж давав різні справи й особливі знаки.

А тим часом каракатиця та кальмар нарешті згадали про збори.

— Ми запізнилися! — вигукнула каракатиця.

— Пливімо швидше! — відповів кальмар.

Вони мчали так, що за ними крутилися маленькі водяні вихори.

Коли обоє влетіли просто в середину зібрання, Батала саме оголошував чергове рішення.

— А нам що? — перебив кальмар.

— Яке завдання буде в нас? — одразу додала каракатиця.

Усі риби повернулися до них.

Батала насупився.

— Ви не лише запізнилися, а ще й перервали збори. Спочатку варто було б привітатися й вибачитися.

Каракатиця й кальмар присоромилися. Але замість того, щоб одразу визнати помилку, вони образилися.

— Усім уже дали цікаві справи, а нас тільки сварять, — прошепотів кальмар.

На дні лежала темна м’яка глина.

— А давай трохи зіпсуємо ці важливі записи, — запропонувала каракатиця.

Вони набрали глини й нишком бризнули нею на таблички, де були записані морські призначення.

Плясь!

На одній табличці розпливлася чорна пляма.

Плюсь!

Друга теж стала темною.

Риби ахнули.

Батала встав із каменя.

— Оце вже не випадкове запізнення, — сказав він. — Ви самі обрали пустощі замість вибачення. Тож відтепер носитимете із собою нагадування про цей день.

Він торкнувся каракатиці й кальмара.

І раптом у кожного з них з’явився маленький чарівний мішечок із темною рідиною.

— Якщо розгубитеся або злякаєтеся, можете випустити її у воду, — пояснив Батала. — Вона утворить темну хмарку. Але пам’ятайте, звідки вона взялася.

Каракатиця подивилася на кальмара.

— Мабуть, простіше було сказати: «Пробачте, ми запізнилися».

— Набагато простіше, — погодився він.

З того дня каракатиці й кальмари, за старою філіппінською казкою, носять у собі темну рідину.

Коли їм загрожує небезпека, вони випускають її у воду. Навколо з’являється темна хмарка, а морська тварина тим часом може сховатися й відплисти.

І хто знає, можливо, кожна така чорнильна хмарка досі нагадує про ті далекі збори в Темному морі, на які двоє морських пустунів одного разу дуже запізнилися.

І хто знає, можливо, кожна така чорнильна хмарка досі нагадує про ті далекі збори в Темному морі, на які двоє морських пустунів одного разу дуже запізнилися.