Чому комарі дзижчать біля наших вух

Чому комарі дзижчать біля наших вух

Робоча українська назва: Чому комарі дзижчать біля наших вух

Давним-давно, коли світ у казках був молодшим, а тварини легко розуміли мову одне одного, на острові Бохоль жив крабовий король на ім’я Мангла.

Мангла мав міцні клешні, поважну ходу боком і одну дуже важливу звичку: після заходу сонця він любив спати.

— Король, який не виспався, — казав він, — може видати дуже дурний наказ.

Одного вечора Мангла так стомився, що очі в нього самі заплющувалися. Він покликав старого краба Каганга, який стежив за порядком навколо королівської нірки.

— Кагангу, постав сторожу. Нехай маленькі сухопутні крабики пильнують дім. Але скажи їм головне: жодного галасу.

— Буде зроблено, — відповів Каганг.

Сторожа розмістилася біля входу. Маленькі крабики сиділи тихо-тихо.

А Мангла заснув.

Хр-р-р…

Хр-р-р-р-р…

Раптом серед ночі почався дощ.

Спочатку крап-крап.

Потім крап-крап-крап!

А далі небо ніби перекинуло ціле відро води.

Саме тоді дорогою проповз равлик Ху-ман. Як і належить равликові, він ніс свій будиночок просто на спині.

Маленькі крабики глянули на нього й захихотіли.

— Дивіться! Будинок іде гуляти!

— Тихше! Король спить!

Але було пізно.

Мангла прокинувся.

— Хто сміється під моїми дверима?

Крабики одразу притихли.

— Ваша величносте, ми не хотіли вас будити. Просто побачили равлика, який тягнув дім крізь зливу.

— Чому він це робив? — насупився Мангла.

— Не знаємо.

— Кагангу! Поклич равлика.

Невдовзі Ху-ман постав перед королем.

— Чому ти серед ночі носив свій дім під дощем? — запитав Мангла.

Равлик спокійно відповів:

— Бо неподалік літав світлячок Аніпот із вогником. Я боявся, що моя оселя може постраждати, тому вирішив тримати її при собі.

Мангла почухав клешнею панцир.

— Звучить розумно. Ти вільний. Кагангу, поклич світлячка.

Прилетів Аніпот. Його маленький вогник то спалахував, то згасав.

— Навіщо ти носив світло так близько до равликового дому? — спитав король.

Світлячок занепокоївся.

— Я не хотів нікого лякати. Просто комар Ламок весь вечір кружляв біля мене й намагався вкусити. Я подумав: якщо засвічу ліхтарик, то краще бачитиму, звідки він підлітає.

— І це має сенс, — сказав Мангла. — Кагангу, поклич Ламока.

Старий краб вирушив по комара.

А Ламок, почувши, що його кличуть до короля, стривожився.

— Сам не піду, — сказав він друзям. — Мало що там вирішать. Полетіть неподалік.

Тож до королівської нірки він прибув не один. За кущами, над травою й під листям уже чекала ціла комарина компанія.

Мангла був сонний, а тому трохи сердитий.

— Ламоку, — почав він, — через тебе світлячок носив вогонь. Через світлячка равлик тягнув будинок. Через равлика сторожа сміялася. Через сміх я прокинувся. Що ти на це скажеш?

Ламок дзижчав від хвилювання.

— Ваша величносте, я… я просто літав собі…

— І кусав світлячка?

— Ну… зовсім трішечки.

— Чужі «трішечки» іноді запускають цілий ланцюг клопоту, — сказав король. — Тобі слід навчитися не чіпати тих, хто тебе не чіпає.

Ламок знітився. Але коли Мангла суворо клацнув клешнями, комар вирішив, що зараз його замкнуть у коморі для неслухняних.

— Ой, ні! — пискнув він.

І від страху сів просто королю на ніс.

Мангла підскочив.

— Знімися з мого носа!

Ламок знявся.

— Вибачте!

І сів на лоба.

— Не туди!

Комар метнувся до вуха.

— І не сюди!

Каганг кинувся його ловити. Ламок ухилявся: вліво, вправо, вгору, вниз.

Друзі комара, почувши метушню, вирішили, що Ламока треба рятувати.

— Уперед! — загули вони.

Над ніркою здійнялося таке дзижчання, що Мангла остаточно забув про сон.

— Усі геть! — наказав він. — І ніхто нікого не ловить. Просто розійдіться по домівках і заспокойтеся!

Ламок скористався нагодою й полетів.

Каганг теж поспішив додому. Його нірка була глибока, вузенька й добре схована під землею.

А комарі вирішили знайти її.

— Треба поговорити з Кагангом! — дзижчали вони. — Нехай більше не ганяється за нашим Ламоком!

Вони облітали одну нірку за іншою.

— Не ця.

— І не ця.

— Тут живе мураха.

— А тут жук.

Минув час, а знайти Кагангову оселю так і не вдалося.

І тоді один молодий комар побачив людину, яка спала на веранді.

На голові в людини були два маленькі отвори — вуха.

— Дивіться! — вигукнув комар. — От же вхід до нірки! Темний, круглий і вузький. Напевно, Каганг ховається там!

Він підлетів до самого вуха.

— З-з-з-з-з! Кагангу! Ти тут?

Людина махнула рукою.

— Відчепись, комаре!

Комар відскочив.

— Ні, це не Каганг. Але, може, він у другому вході?

І полетів до другого вуха.

З-з-з-з-з!

Відтоді, розповідає стара філіппінська казка, комарі й кружляють біля людських вух. Вони ніби все ще шукають ту саму глибоку нірку старого краба Каганга й питають:

— З-з-з… Ти тут?

А ми, звісно, відповідаємо по-своєму:

— Ні! Іди шукати в іншому місці!

Може, колись комарі нарешті зрозуміють.

А поки що літніми вечорами біля вуха знову чути знайоме:

З-з-з-з-з…

І якщо згадати цю казку, сердитися стає трохи смішніше. Бо все почалося з одного равлика, одного світлячка, одного надто допитливого комара і крабового короля, якому просто дуже хотілося виспатися.

І якщо згадати цю казку, сердитися стає трохи смішніше. Бо все почалося з одного равлика, одного світлячка, одного надто допитливого комара і крабового короля, якому просто дуже хотілося виспатися.