Чому лісова корова і слон не дружать

Чому лісова корова і слон не дружать

Робоча українська назва: Чому лісова корова і слон не дружать

Колись у зеленому краї, де стежки вели поміж високої трави, пальм і густих заростей, жили неподалік одне від одного Слон і Лісова Корова.

Обидва були сильні. Обидва це добре знали. І саме тому їм було важко поступитися бодай на пів кроку.

Слон любив виходити на широку дорогу до базару, піднімати хобот і голосно сурмити:

— Коли я йду, гілки розступаються! Коли я ступаю, земля чує мої кроки! Хто в лісі сильніший за мене?

Звірі зазвичай усміхалися й поспішали у своїх справах. Усі давно знали: Слон любить похвалитися.

А Лісова Корова щоразу чула ці слова й сердилася.

— Наче сила вимірюється тільки розміром! — бурмотіла вона. — Я теж дужа. І швидка. І смілива.

Одного дня Слон знову почав вихвалятися біля водопою.

— Якщо переді мною впаде гілка, я відкину її хоботом! Якщо стежку перегородить колода, я посуну її з дороги!

Лісова Корова не витримала.

— А якщо на стежці стоятиму я?

Слон здивовано повернув великі вуха.

— Ти?

— Я. Побачимо, хто кого змусить відступити.

— Домовилися! — прогуркотів Слон.

Звірі навколо занепокоїлися.

— Не треба сваритися, — сказала Антилопа. — Дорога одна на всіх.

— Сильний не той, хто всіх штовхає, — додала стара Черепаха.

Та Слон і Лісова Корова вже не слухали. Кожному хотілося довести своє.

Тоді вони вирішили піти до Старійшини, якого в околицях поважали за спокійний розум.

Старійшина вислухав обох і похитав головою.

— Отже, ви хочете з’ясувати, хто сильніший?

— Так! — одночасно відповіли вони.

— А навіщо?

Слон замислився.

Лісова Корова теж.

— Ну… щоб усі знали, — нарешті сказав Слон.

— Що саме знали?

— Хто сильніший, — повторила Лісова Корова вже не так упевнено.

Старійшина зітхнув.

— Якщо вам так кортить випробувати силу, приходьте завтра на велику галявину за базаром. Там нікому не заважатимете. Але запам’ятайте: не ламати дерев, не псувати городів і не лякати перехожих.

— Згода, — сказав Слон.

— Згода, — сказала Лісова Корова.

Наступного ранку Лісова Корова прокинулася дуже рано. Вона так поспішала до галявини, що вирішила чекати не там, де велів Старійшина, а просто на головній дорозі.

Встала посеред стежки, рогами розгорнула сухе листя і заревла:

— Де той Великий-Превеликий? Нехай приходить!

Повз ішла маленька Антилопа з кошиком плодів.

— Ти Слона не бачила? — запитала Лісова Корова.

— Ні, — відповіла Антилопа. — І взагалі я хочу пройти на базар.

Лісова Корова посунулася лише після довгого зітхання.

Потім пройшли дві жінки з кошиками, кілька дітей, старий із в’язкою дров. Усім доводилося обходити Корівчину «арену» по траві.

Нарешті здалеку долинуло:

— Тру-у-у-у!

Слон ішов дорогою. Він теж був налаштований показати себе. Побачив Лісову Корову посеред стежки й зупинився.

— Галявина далі, — сказав він.

— Боïшся? — піддражнила вона.

— Я? Боюся?

Слон тупнув ногою.

Лісова Корова копнула землю копитом.

Слон зробив крок уперед.

Лісова Корова теж.

Ще крок.

І ще.

Вони стали один навпроти одного так близько, що Слон чув сердите сопіння Корови, а вона відчувала теплий подих його хобота.

— Відійди, — сказав Слон.

— Сам відійди.

— Я прийшов першим до цієї частини дороги.

— А я чекала тут раніше!

Вони одночасно рвонули вперед. Не щоб завдати болю, а щоб змусити іншого відступити. Та сили було стільки, що навколо полетіло сухе листя, перекинувся чийсь порожній кошик, а кілька молодих пагонів біля дороги пригнулися до землі.

Перехожі зупинилися далеко позаду.

— Через них ми не дістанемося базару! — занепокоїлися люди.

За всім цим із дерева спостерігала Мавпа.

— Треба сказати Старійшині, — вирішила вона.

Мавпа помчала гілками. Але дорогою побачила стиглий плід.

«Лише один шматочок», — подумала вона.

З’їла шматочок.

Потім ще один.

Побачила блискучий камінець. Покрутила його в лапах. Знайшла довгу паличку. Спробувала втримати її на носі. Побачила метелика. Пострибала за ним.

А коли нарешті дісталася до Старійшини, то забула, навіщо прибігла.

— Добрий ранок, Мавпо, — сказав він. — Щось сталося?

— Звісно, сталося! — вигукнула вона. — Тільки… що саме?

Старійшина пригостив її шматочком подорожника і вже хотів повернутися до справ, коли мовив:

— Дивно, що Слон і Лісова Корова досі не прийшли на галявину.

Мавпа завмерла з повними щоками.

— Слон! Корова! Дорога! — заторохтіла вона. — Вони сперечаються просто на шляху до базару! Ніхто не може пройти!

Старійшина одразу вирушив туди.

Коли він прийшов, Слон і Лісова Корова вже втомилися. Обоє сопіли, обоє стояли в пилюці, але ніхто не хотів зробити перший крок назад.

— Досить, — спокійно сказав Старійшина.

Ніхто не ворухнувся.

— Я сказав: досить.

Цього разу Слон опустив хобот, а Лісова Корова перестала рити копитом землю.

Старійшина обвів рукою дорогу.

— Ви хотіли показати, хто сильніший. А показали лише, що двоє впертих можуть перекрити шлях цілому селу.

Слон глянув назад і побачив людей із кошиками.

Лісова Корова помітила пригнуті рослини й перекинутий кошик.

— Але хто переміг? — тихо запитала вона.

— А ви хіба не бачите? — відповів Старійшина. — Сьогодні програли всі. Ви змарнували сили, люди втратили час, рослини постраждали, а базар почався без половини покупців.

Слон опустив вуха.

Лісова Корова відвела погляд.

— Що тепер робити? — спитав Слон.

— Те, що роблять сильні, коли помилилися: виправляють наслідки.

Слон хоботом підняв перекинутий кошик і розчистив дорогу від зламаних гілок. Лісова Корова допомогла притоптати розриту землю й звільнила стежку. Разом вони випростали молоді рослини, а потім пропустили всіх перехожих.

— Проходьте першими, — сказав Слон.

— Ми почекаємо, — додала Лісова Корова.

Коли дорога спорожніла, вони знову подивилися одне на одного.

— Я все одно думаю, що дуже сильний, — сказав Слон.

— А я все одно думаю, що ти надто багато про це говориш, — відповіла Лісова Корова.

— А я думаю, що ти надто легко сердитися починаєш.

— А ти надто голосно сурмиш.

Вони ще трохи посперечалися, але вже не штовхалися.

Відтоді великими друзями Слон і Лісова Корова так і не стали. Коли один ішов до водопою, другий часто обирав іншу стежку. Коли зустрічалися в лісі, обоє насторожено поглядали одне на одного.

Та вони запам’ятали слова Старійшини: сила потрібна не для того, щоб змушувати інших відступати. Найважче іноді не зрушити когось із дороги, а самому зробити один крок убік і залишити місце для всіх.

А Мавпа відтоді, коли бігла з важливою звісткою, повторювала її вголос усю дорогу:

— Слон, Корова, дорога! Слон, Корова, дорога!

Бо навіть найкорисніша справа може загубитися, якщо дорогою відволіктися на кожен стиглий плід.

Бо навіть найкорисніша справа може загубитися, якщо дорогою відволіктися на кожен стиглий плід.