Чому море солоне

Чому море солоне

Робоча українська назва: Чому море солоне

Жили колись два брати. Старший мав великий дім, повні комори й чимале господарство. Молодший був бідний, але працьовитий і добрий.

Одного зимового вечора в домі молодшого брата майже нічого не лишилося до святкової вечері. Тож він пішов до старшого й попросив трохи їжі для родини.

Старший брат не дуже любив ділитися. Він довго бурчав, а тоді виніс шматок в’яленого м’яса.

— На, тримай. Але якщо вже просиш допомоги, зроби мені послугу: віднеси цей шматок туди, куди веде стежка за старою горою. Кажуть, там є дивна підземна оселя. Може, її мешканці щось дадуть тобі натомість.

Молодший брат здивувався, але слово дав — і вирушив у дорогу.

За горою він зустрів сивого дроворуба, який рубав поліна біля великого вогнища.

— Куди прямуєш так пізно? — запитав старий.

Чоловік усе розповів.

Дроворуб кивнув.

— Я знаю ту оселю. Її мешканці дуже люблять святкову їжу. Вони попросять твій гостинець. Не віддавай його за гроші. Попроси натомість маленькі ручні жорна, що стоять за дверима.

— Жорна? — перепитав чоловік. — Навіщо вони мені?

Старий усміхнувся.

— Бо це не звичайні жорна. Скажеш їм, що потрібно, повернеш ручку — і вони почнуть молоти. Але найважливіше не почати, а вміти зупинити.

Він нахилився й прошепотів чоловікові короткі слова, яких треба було сказати, щоб жорна стихли.

Молодший брат подякував і рушив далі.

Невдовзі він побачив світло. У затишній залі за кам’яними дверима сиділи маленькі дивовижні мешканці підземелля. Побачивши гостинець, вони зраділи.

— Продай нам його!

— Грошей не хочу, — відповів чоловік. — Віддайте мені он ті маленькі жорна.

Господарі перезирнулися. Спершу їм не хотілося розлучатися з чарівною річчю, але зрештою вони погодилися.

Чоловік узяв жорна й поспішив додому.

У хаті його чекала родина.

— І це все? — здивувалися вони, побачивши невеличкі жорна.

— Зараз побачите.

Чоловік поставив їх на стіл.

— Змели нам чисту скатертину, свічки й добру вечерю.

Він повернув ручку.

З-під каменя спершу визирнув край білої скатертини. За ним з’явилися свічки, хліб, гарячі страви, яблука й горіхи.

— Досить! — сказав чоловік секретні слова.

Жорна одразу зупинилися.

У домі ще ніколи не було такої радісної вечері. Та господар не став вимагати від жорен золотих гір. Він молов лише те, що справді було потрібне, і ділився з сусідами.

Минув час. Старший брат побачив, що в молодшого тепер усе гаразд, і страшенно зацікавився.

— Звідки в тебе достаток?

Молодший не приховував правди й показав чарівні жорна.

Старший брат одразу захотів їх собі.

— Продай!

— Вони небезпечні для того, хто не знає міри, — попередив молодший.

Але старший так наполягав, що зрештою домовилися: він візьме жорна лише на один день.

От тільки, поспішаючи, старший брат не дослухав пояснення про слова зупинки.

Удома він поставив жорна на стіл і вигукнув:

— Змели мені великий казан густої юшки!

Жорна загули.

З’явився казан. Потім другий. Юшка потекла через край, на стіл, на лаву, на підлогу.

— Годі! Досить! Стій! — кричав господар.

А жорна мололи далі.

Незабаром довелося відчинити двері, щоб юшка не заповнила всю кухню.

Старший брат побіг по молодшого.

Той прийшов, промовив секретні слова, і жорна миттю стихли.

— Тепер розумієш? — запитав він.

Старший брат подивився на кухню, де навіть чоботи плавали в юшці, й мовчки кивнув.

Відтоді він став уважніше слухати поради.

Згодом чарівні жорна прославилися далеко за селом. Одного дня про них почув морський капітан.

— От би мати такі на кораблі! — сказав він. — У далеких плаваннях завжди чогось бракує.

Він запропонував за жорна добру ціну. Їхній власник погодився, але почав пояснювати:

— Пам’ятайте: є особливі слова, щоб їх зупинити…

Капітан уже поспішав до порту.

— Та я розберуся! — махнув він рукою.

Корабель вийшов у море.

Через кілька днів кухар сказав:

— Капітане, сіль закінчується.

Капітан зрадів.

— Для цього в нас і є чарівні жорна!

Він поставив їх на палубі.

— Меліть сіль!

Жорна зашурхотіли.

Посипалася біла сіль. Спершу маленькою купкою. Потім цілою горою.

— Досить! — сказав капітан.

Жорна не зупинилися.

— Стійте! Припиніть! Годі молоти!

Сіль усе сипалася й сипалася.

Матроси взялися за лопати й почали скидати її за борт. Але жорна працювали швидше.

Корабель ставав дедалі важчим.

— У човни! — наказав капітан.

Усі моряки встигли пересісти в рятувальні човни й відплисти на безпечну відстань. А старий корабель разом із чарівними жорнами поволі занурився під воду.

Матроси щасливо дісталися берега.

А жорна, каже стара норвезька казка, лежать на морському дні й досі.

Вони мелють і мелють сіль, бо ніхто так і не промовив правильних слів, щоб їх зупинити.

Ось чому море солоне.

Ось чому море солоне.