Чому мураха не така отруйна, як змія

Чому мураха не така отруйна, як змія

Робоча українська назва: Чому мураха не така отруйна, як змія

У старій філіппінській казці розповідають, що на самому початку світу тварини ще не знали, хто що вміє.

Птахи дивувалися власним крилам.

Риби тільки вчилися повертати хвостами у воді.

Черепахи ніяк не могли вирішити, чи зручно весь час носити дім на спині.

А маленька Мураха бігала всюди й страшенно цікавилася, які подарунки дістануться іншим.

Одного дня Змія вирушила до Творця світу.

— Навіщо ти прийшла? — запитав він.

Змія низько схилила голову.

— Я маленька порівняно з великими звірами. У мене немає рогів, міцного панцира чи крил. Дай мені спосіб захищатися, коли на мене наступають або намагаються схопити.

Творець подумав.

— Добре. Я дам тобі сильний захист. Але запам’ятай: сила не означає, що нею треба користуватися без причини. Спершу відійди. Потім попередь. І тільки якщо небезпека справжня, захищайся.

Змія уважно вислухала кожне слово.

— Я запам’ятаю.

Вона повернулася на землю й поповзла своєю дорогою.

А Мураха вже чекала новин.

— Ну? Що тобі дали? — запитала вона.

— Особливий захист, — відповіла Змія. — Але разом із ним дали й правила.

— Захист! — захоплено вигукнула Мураха. — Я теж хочу!

— Послухай спочатку про правила, — сказала Змія.

Та Мураха вже бігла.

Туп-туп-туп-туп маленькими лапками.

Через камінець.

Під листочком.

По корінцю.

— Зачекай! — гукнула Змія.

Але Мураха навіть не озирнулася.

Вона дісталася до Творця світу захекана, але дуже рішуча.

— Я теж хочу особливу силу!

— Яку саме? — запитав Творець.

— Таку, як у Змії. Я ще менша за неї. Якщо їй потрібен захист, то мені тим більше.

Творець подивився на крихітну гостю.

— Міркуєш ти логічно. Маленьким справді теж потрібно вміти себе захистити.

І він дав Мурасі маленьку часточку захисної сили.

— Тепер слухай уважно, як нею користуватися…

Але Мураха так зраділа, що почула лише перші слова.

— У мене є сила! У мене є сила!

І помчала до землі.

— Мурахо, повернися! — покликав Творець.

Та вона бігла ще швидше.

Їй хотілося якнайскоріше всім похвалитися.

Першим на дорозі трапився Жук.

— Дивись, що я тепер умію! — вигукнула Мураха.

— А що саме? — здивувався Жук.

— Я маю особливу силу!

— І навіщо вона тобі?

Мураха відкрила рот… і раптом зрозуміла, що не знає відповіді.

— Ну… щоб усі мене боялися?

— Дивний подарунок, — сказав Жук. — Я думав, сила потрібна, щоб допомагати або захищатися.

Мураха насупилася й побігла далі.

Потім зустріла Метелика.

— У мене є сила! — заявила вона.

— Чудово, — відповів Метелик. — А які правила?

— Які ще правила?

— У кожної важливої сили є правила. Крила, наприклад, допомагають мені літати, але я не лечу просто в бурю.

Мураха зупинилася.

«Змія теж щось говорила про правила…»

І саме тоді згори почувся голос:

— Мурахо!

Вона завмерла.

— Ой.

Творець світу покликав її назад.

Цього разу Мураха прийшла повільніше.

— Чому ти втекла, не дослухавши? — запитав він.

— Я дуже зраділа, — чесно відповіла вона. — Хотіла швидше випробувати подарунок.

— Саме тому велика сила тобі поки не підходить. Той, хто поспішає користуватися нею раніше, ніж зрозуміє відповідальність, може наробити біди.

Мураха опустила вусики.

— Ти забереш її зовсім?

— Ні. Ти мала рацію в одному: маленьким теж потрібен захист. Але твоя сила буде значно слабшою. Достатньою, щоб нагадати великим: «Обережно, я тут!» — але не для того, щоб усі навколо тебе тремтіли.

Мураха подумала й кивнула.

— Це справедливо.

Коли вона повернулася на землю, Змія чекала її під теплим каменем.

— Тепер вислухаєш правила? — запитала вона.

— Вислухаю всі. І навіть перепитаю, якщо чогось не зрозумію.

Відтоді, каже казка, захист Змії лишився сильним, а в Мурахи став набагато слабшим.

І коли маленька мурашка опиняється в небезпеці, вона може вкусити, ніби промовляючи:

— Гей! Я маленька, але мене теж треба помічати.

А старі оповідачі додавали до цієї історії просту думку: отримати силу — лише половина справи. Друга половина — навчитися користуватися нею розумно.

Бо уважність іноді важливіша за швидкість, а вміння дослухати до кінця може врятувати від дуже багатьох помилок.

Бо уважність іноді важливіша за швидкість, а вміння дослухати до кінця може врятувати від дуже багатьох помилок.