Чому на березовій корі смуги

Чому на березовій корі смуги

Колись, коли світ у казках був ще молодим, жив Старий, якого в цих оповідях називають Напа.

Того літа стояла страшенна спека. Повітря ніби завмерло. Над землею тремтіло марево, а листя на деревах не ворушилося навіть краєчком.

Старий намагався заснути, та було надто душно.

Він ліг у затінку, перевернувся на один бік, потім на другий і нарешті сердито підвівся.

— Ну й спека! — пробурмотів він. — Хоч би вітерець повіяв.

Старий піднявся на пагорб, сподіваючись знайти там прохолоду. Та й на пагорбі повітря стояло нерухоме.

Тоді він спустився до річки. Вода була свіжа, але над берегом усе одно було жарко.

Пішов Старий у ліс. Там було більше тіні, та після довгої дороги йому стало ще спекотніше.

Терпець урвався.

Старий підняв голову до неба й гукнув:

— Вітри! Прокидайтеся! Повійте так, щоб прогнати цю спеку!

Спочатку вітри подули обережно.

Листя тихенько зашурхотіло.

— Сильніше! — крикнув Старий.

Вітри набрали сили. Гілки захиталися.

— Ще сильніше! Ще!

І ось ліс загув.

Вітер помчав між стовбурами, закрутив листя, пригнув траву й почав розгойдувати дерева.

Старий дивився довкола й командував:

— Ялино, гнися!

Ялина зігнулася під сильним поривом.

— Сосно, гнися!

Зашуміла й сосна.

— Смереко, гнися!

І смерека похилила верхівку.

Тоді Старий побачив білу березу.

— Ану й ти, Березо! Гнися!

Береза схилилася.

Вітер тиснув сильніше, і вона зігнулася майже до самої землі. Та щойно порив слабшав, береза знову випростовувалася.

— Я сказав: гнися й ламайся! — сердито вигукнув Старий.

Береза зашелестіла листям і відповіла:

— Гнутися я можу. А ламатися не хочу.

Старий здивувався.

— Не хочеш мене слухатися?

— Я слухаю вітер, — відповіла Береза. — Коли він сильний, я поступаюся йому дорогою. Але саме тому й не ламаюся.

Вітер завив іще голосніше.

Береза пригнулася дуже низько, та вистояла.

Старий розсердився. Він підійшов до дерева й провів ножем по білій корі, залишаючи на ній темні риски.

— Якщо вже ти така вперта, нехай на твоїй корі залишаться ці знаки! — сказав він.

Береза нічого не відповіла.

Вона тільки знову випросталася, коли буря почала стихати.

Минув час. Вітер заспокоївся, спека відступила, а на світлій березовій корі залишилися темні смуги.

Кажуть, відтоді такі рисочки можна побачити на березах і сьогодні.

А ще ця стара оповідь нагадує: іноді гнучкість зовсім не означає слабкість. Той, хто вміє поступитися сильному вітрові, може вистояти там, де інші ламаються.

А ще ця стара оповідь нагадує: іноді гнучкість зовсім не означає слабкість. Той, хто вміє поступитися сильному вітрові, може вистояти там, де інші ламаються.