Чому небо вигнуте

Чому небо вигнуте

Робоча українська назва: Чому небо вигнуте

Якщо ввечері вийти надвір, підняти голову й подивитися далеко-далеко вгору, небо здається величезним синім або зоряним куполом. Воно простягається над містами, морями, лісами й горами, ніби велетенський дах без жодної опори.

Але чому цей небесний дах не плаский? Чому він здається вигнутим?

У старій філіппінській казці на це відповідали так.

Дуже-дуже давно небо було зовсім іншим. Воно лежало нижче й рівніше, наче величезна блакитна стеля. Над ним містився світлий небесний дім, де завжди було спокійно й просторо.

Минали роки, і до небесного дому приходило дедалі більше світлих гостей. Спочатку всім вистачало місця.

— Проходьте, проходьте, — казали ангели. — Тут просторо.

Та гостей ставало ще більше.

Одні сідали біля сріблястих хмар, інші збиралися коло зоряних садів, треті приходили послухати небесну музику.

Незабаром хтось сказав:

— Посуньмося трохи.

Потім інший додав:

— Іще трішечки.

А тоді всім довелося посунутися разом.

Небесний дім став таким людним, що саме небо почало тихенько прогинатися вниз.

Спочатку майже непомітно.

Потім ще трохи.

А одного дня пролунав дивний звук:

К-р-р-рих…

Наче десь далеко тріснула стара дошка.

Небесний Володар підняв голову.

— Що це було?

Ангели прислухалися.

К-р-р-рих…

— Небо просідає! — вигукнув один із них.

І справді, велика небесна стеля опустилася нижче, ніж мала бути. Якби її не підтримати, вона могла пошкодитися ще більше.

Тоді Небесний Володар покликав п’ятьох ангелів.

Перший був швидкий.

Другий — сильний.

Третій — терплячий.

Четвертий умів стояти нерухомо хоч цілий день.

А п’ятий був найвищий з усіх.

— Летіть на землю, — сказав їм Володар. — Станьте в різних місцях і підтримуйте небо, доки майстри його не полагодять.

П’ятеро ангелів спустилися вниз.

— Я стану тут! — сказав перший.

— А я тут! — озвався другий.

— Я підтримаю цей край, — сказав третій.

— А я протилежний, — вирішив четвертий.

Найвищий ангел озирнувся й побачив, що середина лишилася без опори.

— Тоді моє місце посередині.

Вони випросталися, підняли голови й обережно підперли небо.

— Готові? — спитав найвищий.

— Готові!

— Тримаймо разом!

Тим часом нагорі вже поспішали небесні майстри. Вони принесли золотаві молоточки, срібні скоби, довгі легкі драбини й мотки ниток, тонких, наче проміння на світанку.

Тук-тук.

Дзінь-дзінь.

Шурх-шурх.

Майстри зміцнювали слабкі місця, вирівнювали краї й латали найменші тріщинки.

Роботи було багато.

А п’ятеро ангелів унизу стояли й не рухалися.

Минув час.

— Як ви там? — гукнув один із майстрів.

— Тримаємо! — відповіли четверо.

А найвищий ангел лише усміхнувся. Його голова піднімала середину неба вище, ніж голови інших ангелів піднімали краї.

Коли ремонт нарешті завершили, майстри сказали:

— Можна відпускати.

Ангели дуже обережно опустили руки й відійшли.

Усі подивилися вгору.

Небо було міцне. Тріщин більше не було. Але воно вже не стало таким рівним, як раніше.

Посередині, де стояв найвищий ангел, воно піднялося найвище. Ближче до країв залишилося нижчим.

Так утворився великий небесний вигин.

— Виправляти? — спитав один майстер.

Небесний Володар подивився на нову форму й похитав головою.

— Ні. Так навіть краще. Тепер небо має більше простору.

Відтоді, каже стара казка, над землею стоїть високий вигнутий небесний купол.

І коли ввечері здається, що зорі розсипані по його величезній округлій стелі, можна уявити п’ятьох ангелів, які колись разом урятували небо, а найвищий із них став просто посередині й ненароком надав йому форму, яку ми бачимо й сьогодні.

І коли ввечері здається, що зорі розсипані по його величезній округлій стелі, можна уявити п’ятьох ангелів, які колись разом урятували небо, а найвищий із них став просто посередині й ненароком надав йому форму, яку ми бачимо й сьогодні.