Чому равлики повзуть угору по траві

Чому равлики повзуть угору по траві

Робоча українська назва: Чому равлики повзуть угору по траві

Колись, дуже давно, біля теплого ставка жили четверо друзів: рибка Далаг, Бабка, Оса і Равлик.

Вони були зовсім різні.

Далаг добре плавав і був найбільшим.

Бабка літала швидше за вітер над водою.

Оса вміла полагодити майже будь-яку тріщинку в їхній маленькій оселі.

А Равлик нікуди не поспішав, зате був терплячим і уважним.

Якось друзі вирішили:

— Чому б нам не жити разом?

— Чудова думка, — сказав Далаг. — Якщо кожен робитиме те, що вміє найкраще, усім буде легше.

Так вони й домовилися.

Далаг шукав їжу.

Бабка носила новини й передавала повідомлення.

Оса стежила за порядком і лагодила дім.

А Равлик готував, прибирав і ніколи не забував, де що лежить.

Їхній будиночок стояв біля самої води, між високими травами. Увечері друзі збиралися разом і розповідали, що бачили за день.

— Сьогодні я долетіла аж до латаття на іншому кінці ставка! — хвалилася Бабка.

— А я знайшов місце, де росте найм’якший мох, — казав Равлик.

— Завтра зміцню дах, — додавала Оса.

Далаг тим часом задоволено ворушив плавниками.

— А я принесу щось смачне.

Одного ранку він поплив шукати сніданок.

Сонце тільки піднімалося, вода була прохолодна, а між зеленими стеблами плавало безліч дрібних комах.

Раптом Далаг побачив біля поверхні велику жабу.

— Ого, — здивувався він. — Що ти тут робиш зовсім нерухомо?

Рибка підпливла ближче й помітила тоненьку волосінь.

Але було вже пізно. Гачок зачепився, і Далаг не зміг відплисти.

Незабаром прийшов рибалка.

— Яка гарна риба! — сказав він, обережно зняв Далага з гачка.

Та Далаг так відчайдушно бив хвостом, що рибалка похитав головою.

— Сьогодні, мабуть, не твій день для кошика. Пливи.

І випустив його у широкий канал по інший бік греблі.

Далаг був урятований, але повернутися додому не міг. Вода несла його все далі й далі.

Минув час.

Бабка, Оса й Равлик чекали.

— Далаг ніколи так не запізнювався, — занепокоївся Равлик.

— Я знайду його, — сказала Бабка.

Вона поправила тонку травинку, яку носила на шиї замість стрічки, й полетіла над ставком.

Бабка кружляла над очеретом, заглядала між лататтям, питала жаб і водяних жуків:

— Ви не бачили Далага?

— Ні.

— Не бачили.

— Сьогодні не зустрічали.

Біля протоки Бабка побачила рибку Боласі. Та весь час ворушила губами біля самої поверхні.

Бабці здалося, що рибка сміється з її трав’яної стрічки.

— Що смішного? — образилася Бабка.

Боласі знову ворухнула губами.

— Ага! Отже, стрічка справді висить криво.

Бабка підтягнула її.

Потім ще трохи.

І ще.

Раптом стрічка зачепилася за суху гілочку.

— Ой!

Бабка смикнулася, заплуталася й не могла злетіти.

На щастя, неподалік пролітала інша бабка. Вона допомогла розв’язати вузол.

— Тобі краще відпочити, — сказала вона. — Полетімо до нашого ставочка. Тут далеко до вечора, а ти вже зовсім знесилена.

Бабка погодилася, думаючи, що наступного дня повернеться до пошуків.

Та ніч принесла сильний вітер. Коли вранці вона знову піднялася в повітря, знайомі очерети були далеко за пагорбом, і дороги назад вона не знайшла.

У старому будиночку залишилися Оса й Равлик.

Минув ще один день.

— Тепер немає ні Далага, ні Бабки, — сказала Оса. — Я полечу їх шукати.

Вона була голодна, бо запаси закінчувалися, але все одно вирушила.

Оса летіла довго. Вона шукала друзів біля ставка, над полем і серед кущів.

Нарешті запах стиглих фруктів привів її до далекого саду.

Там було стільки квітів, солодкого соку й затишних місць для гнізда, що Оса вирішила перепочити.

— Лише до завтра, — сказала вона.

А потім зустріла інших ос, допомогла їм полагодити пошкоджене гніздо, знайшла нових знайомих і затрималася довше, ніж планувала.

Дороги до старого ставка вона теж уже не пам’ятала.

Так Равлик залишився один.

Увечері він поставив на стіл чотири маленькі мисочки, як робив завжди.

Одну для Далага.

Одну для Бабки.

Одну для Оси.

Одну для себе.

Подивився на три порожні місця й тихенько сказав:

— Я не вірю, що вони просто зникли. Десь вони є. Треба знайти їх.

Наступного ранку Равлик вирушив у дорогу.

Для когось його подорож могла б здатися дуже повільною.

Для Равлика ж це була справжня експедиція.

Він проповз під корінцем.

Обійшов калюжу.

Перечекав дощ під широким листком.

А коли дорога губилася у високій траві, Равлик знаходив міцне стебло й починав повзти вгору.

Повільно-повільно.

Вище листочка.

Ще вище.

Аж поки не міг роздивитися навколо.

— Далагу! — кликав він у бік води.

— Бабко! — дивився в небо.

— Осо! — прислухався до гудіння над квітами.

Потім спускався й рушав далі.

Кажуть, одного дня далеко від старого дому він таки почув знайоме дзижчання. Іншого разу побачив над каналом риб’ячий хвіст, який дуже нагадував Далага. А біля саду хтось залишив на листочку краплю солодкого соку — саме так робила Оса, коли хотіла пригостити друга.

Чи зустрілися вони всі знову, стара казка не розповідає.

Може, так.

А може, кожен знайшов новий дім, але не забув старих друзів.

Зате відтоді, кажуть оповідачі, равлики й досі повзуть угору по травинках після дощу.

Вони піднімаються вище, витягують ріжки й довго дивляться навколо.

Ніби питають:

— Друзі, де ви?

І якщо побачиш равлика високо на стеблі, не поспішай його турбувати.

Можливо, він просто перевіряє обрій.

Бо справжній друг може рухатися дуже повільно, але шукати тих, кого любить, він не перестає.

Бо справжній друг може рухатися дуже повільно, але шукати тих, кого любить, він не перестає.