Чому собака й кіт ворогують

Чому собака й кіт ворогують

Колись давно в одному домі жили чоловік і жінка. Разом із ними мешкали пес і кіт.

У господарів був золотий перстень. Вони вважали його просто гарною старою прикрасою й навіть не здогадувалися, що це був перстень удачі.

Поки він лежав у домі, у коморі завжди вистачало зерна, на городі добре росли овочі, а будь-яка робота ніби ладилася трохи легше.

Одного дня господарям терміново знадобилися гроші, і вони продали перстень торговцеві за зовсім невелику суму.

Невдовзі в домі все почало йти не так.

То врожай був слабким, то дах потребував ремонту, то запаси закінчувалися швидше, ніж очікували.

Пес і кіт теж помітили зміни.

Якось увечері вони сиділи біля порожньої миски.

— Раніше в нашому домі було веселіше, — зітхнув пес.

— І молока в моїй мисочці було більше, — погодився кіт.

Пес задумався.

— Усе змінилося після того, як господарі віддали золотий перстень.

Кіт підняв вуха.

— Думаєш, справа в ньому?

— Треба повернути його й перевірити.

Вони дізналися, що перстень тепер зберігався в міцній скрині в будинку на іншому березі річки.

— Я можу пролізти майже куди завгодно, — сказав кіт. — Але скриню мені не відкрити.

— А я можу швидко бігати й добре плавати, — відповів пес. — Проте у вузьке віконце не пролізу.

Тут кіт помітив маленьку мишку, яка визирала з-під дошки.

— Нам потрібна твоя допомога, — чемно сказав він.

Мишка насторожилася.

— А навіщо?

Кіт усе їй пояснив.

— У скрині є маленький дерев’яний куточок. Ти могла б зробити там отвір, достатній для лапки.

— А що я за це отримаю?

Пес подумав і сказав:

— У нашій коморі, якщо удача повернеться, завжди знайдеться для тебе жменька зерна.

— Домовилися, — сказала мишка.

Троє друзів вирушили в дорогу.

Незабаром вони дісталися широкої річки.

Кіт зупинився біля самої води.

— Мені це зовсім не подобається.

— Сідай мені на спину, — сказав пес. — Я добре плаваю.

Кіт обережно вмостився на песовій спині, а мишка сховалася в котячій шерсті, щоб не намокнути.

Пес поплив.

Хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.

Течія була сильною, але пес упевнено дістався другого берега.

Біля будинку він залишився чекати в затінку.

— Тут моя частина роботи закінчується, — прошепотів він. — Далі ви тихіші за мене.

Кіт із мишкою прослизнули всередину через прочинене віконце.

Вони знайшли кімнату зі скринею.

Мишка взялася до роботи.

Гризь-гризь, гризь-гризь.

Невдовзі в дереві з’явився маленький отвір.

Кіт просунув лапу, зачепив перстень кігтиком і витягнув його назовні.

— Є!

Вони повернулися до пса.

Знову перепливли річку, і всі троє рушили додому.

Та дорогою виявилося, що кіт може бігти коротшим шляхом.

Якщо перед ним стояв будинок, він перестрибував через паркан, проходив подвір’ям і забирався на дах.

Псові ж доводилося обходити кожну огорожу дорогою.

— Я побіжу вперед, — сказав кіт. — Треба якнайшвидше повернути перстень.

— Добре, — відповів пес. — Тільки розкажи господарям, що ми зробили це разом.

Кіт помчав через дахи й першим дістався додому.

Він поклав перстень перед господарями.

— Наш перстень! — вигукнула жінка.

— Як же ти його знайшов? — здивувався чоловік.

Кіт лише замуркотів.

Може, він був надто втомлений. Може, подумав, що пес сам усе розповість. А може, йому просто сподобалося, як його гладять і хвалять.

— Який розумний кіт! — раділи господарі. — Треба добре про нього піклуватися.

Незабаром прибіг пес.

Він був мокрий після переправи, втомлений і весь у дорожній пилюці.

Пес побачив, як кота частують, і запитав:

— А ти розповів, що ми повернули перстень разом? Що я перевіз вас через річку, а мишка відкрила скриню?

Кіт опустив очі.

— Ні… не встиг.

— Не встиг? — образився пес. — А ласощі отримати встиг!

Кіт фиркнув:

— Я перший приніс перстень додому.

— Але без мене ти б навіть річку не перейшов!

— А без мене ти не дістався б до скрині!

— А без мишки ніхто не дістав би перстень! — гавкнув пес.

І тут із-за шафи визирнула мишка.

— Нарешті хтось згадав і про мене.

Пес і кіт замовкли.

Їм обом стало трохи соромно.

Господарі, звичайно, не розуміли їхньої розмови. Та перстень повернувся, і невдовзі справи в домі знову почали налагоджуватися.

Кажуть, саме відтоді коти й собаки часто сперечаються, хто з них важливіший.

А мишки, почувши таку суперечку, тихенько ховаються й думають:

— Якби вони відразу поділили заслугу чесно, скільки сварок можна було б уникнути!

Бо навіть найкраща спільна справа може закінчитися образою, якщо хтось забуде сказати прості слова: «Ми зробили це разом».

Бо навіть найкраща спільна справа може закінчитися образою, якщо хтось забуде сказати прості слова: «Ми зробили це разом».