Чому сова не стала королем птахів

Чому сова не стала королем птахів

Робоча українська назва: Чому сова не стала королем птахів

Кажуть, дуже давно, коли тварини ще збиралися на великі ради й могли домовлятися між собою майже як люди, у кожного був свій порядок.

У звірів був ватажок. У мешканців річок і морів теж був той, до кого зверталися під час суперечок. А птахи літали кожен у своїх справах і ніяк не могли вирішити, хто допомагатиме їм ухвалювати спільні рішення.

Одного ранку вони злетілися на велику пласку скелю посеред галявини.

Там були горобці й журавлі, голуби й ворони, папуги, чаплі, ластівки, дрозди та безліч інших птахів.

Гомін стояв такий, що навіть листя на деревах ніби прислухалося.

— Нам потрібен король! — цвірінькнули горобці.

— Або королева, — додала ластівка.

— Головне, щоб хтось умів вислухати всіх, — поважно сказав журавель.

Птахи довго перебирали кандидатів.

Хтось запропонував Орла, але маленькі пташки злякалися, що він занадто часто дивиться на них як на обід.

Хтось назвав Павича, але Павич саме милувався власним хвостом і пропустив половину розмови.

Нарешті кілька птахів вигукнули:

— Нехай буде Сова! Вона бачить у темряві, довго мовчить і виглядає дуже серйозною. Мабуть, вона мудра.

І багатьом ця думка сподобалася.

Сова сиділа на старій сосновій гілці над скелею. Вона розправила крила, випнула груди й урочисто кивнула.

— Якщо ви оберете мене, — сказала вона, — я наведу лад.

Птахи вже хотіли проголосувати, коли стара Ворона підняла крило.

— Можна сказати кілька слів?

На скелі стало тихіше.

— Кажи, — дозволили птахи.

Ворона обережно почала:

— Я не заперечую, що Сова багато знає. Але королю мало бути розумним. Треба ще вміти слухати тих, хто думає інакше. Перш ніж обирати, я хотіла б почути: що робитиме Сова, якщо хтось не погодиться з нею?

Сова різко повернула голову.

— Не погодиться зі мною? — перепитала вона.

— Так, — спокійно відповіла Ворона. — На великій раді завжди будуть різні думки.

— Хто посміє сперечатися з королем? — обурилася Сова.

— От саме тому я й питаю, — сказала Ворона.

Сова розсердилася ще більше.

— Забери свої сумніви! — вигукнула вона й злетіла з гілки просто до Ворони.

Ворона відскочила вбік.

— Не женись за мною. Я лише поставила запитання!

Та Сова ще кілька разів сердито махнула крилами, перш ніж зупинилася.

На скелі запала тиша.

Нарешті маленький Горобець прошепотів:

— Здається, Ворона отримала відповідь.

Журавель кивнув.

— Якщо одне запитання викликає такий гнів, як же ми будемо приходити до короля зі справжніми суперечками?

Сова почула ці слова й опустила крила.

Тепер вона теж зрозуміла, що показала себе не з найкращого боку.

— Я… поспішила сердитися, — пробурмотіла вона.

Ворона сіла на сусідній камінь.

— Це не означає, що ти погана, — сказала вона. — Просто бути мудрим і бути готовим керувати іншими — не зовсім одне й те саме.

Птахи вирішили продовжити раду.

Тоді вперед вийшла Горлиця.

Вона не була найсильнішою, не мала найдовших крил і не бачила в темряві краще за інших.

— Я не знаю відповіді на кожне запитання, — сказала вона. — Але якщо ви прийдете до мене зі справою, я спочатку вислухаю всі сторони. А якщо сама помилюся — дозволю мені про це сказати.

Птахи перезирнулися.

— Оце вже схоже на добрий початок, — сказала Ворона.

І цього разу більшість погодилася.

Так Горлиця стала тією, кому птахи довіряли вести спільні ради.

А Сова повернулася до свого тихого дерева. Вона й далі багато знала, чудово бачила вночі й з часом навчилася не сердитися на кожне заперечення.

І якщо Ворона пролітала неподалік, вони вже не кидалися одна на одну, а лише насторожено кивали.

Можливо, їм ще було далеко до дружби.

Та навіть це було краще за сварку.

Відтоді птахи пам’ятали: той, хто хоче вести інших за собою, має не лише говорити мудрі слова. Він повинен уміти слухати — особливо тоді, коли чує не те, що хотів почути.

Відтоді птахи пам’ятали: той, хто хоче вести інших за собою, має не лише говорити мудрі слова. Він повинен уміти слухати — особливо тоді, коли чує не те, що хотів почути.