Чому в корови вільна шкіра на шиї

Чому в корови вільна шкіра на шиї

Робоча українська назва: Чому в корови вільна шкіра на шиї

Дуже давно, коли тварини в казках ще розмовляли між собою, жив один бідний фермер. Найціннішим його багатством були дві працьовиті тварини: корова й карабао — великий водяний буйвіл.

Щоранку фермер запрягав їх у плуг і вів на поле. Земля була важка, сонце гаряче, а роботи завжди знаходилося більше, ніж учора.

— Ще одну борозну, — казав фермер.

Вони проходили ще одну.

— І ще одну.

Проходили й другу.

— Ну, тепер уже останню.

Але після «останньої» чомусь з’являлася ще одна.

Карабао був сильний і мовчазний. Він важко ступав по землі й терпляче тягнув плуг. Корова теж працювала старанно, але одного дня не витримала.

— Нам потрібен відпочинок, — сказала вона господареві. — Хоч трохи. І ще я мрію викупатися. Поглянь, скільки на нас пилюки!

Фермер поспішав завершити поле до вечора й відмахнувся.

— Потім. Спершу робота.

Наступного дня було те саме. І ще наступного теж.

Увечері корова прошепотіла карабао:

— Так не годиться. Якщо ми самі не подбаємо про відпочинок, ніхто його нам не подарує. Ходімо звідси й знайдімо місце, де можна спокійно пастися та купатися в річці.

Карабао поворушив великими вухами.

— Я й сам про це думав, — зізнався він. — Але боявся, що ти не погодишся.

— Тоді вирішено.

Щойно на подвір’ї стихли кроки, друзі тихенько вийшли за ворота й рушили стежкою. Вони не бігли навмання, а йшли подалі від доріг, де могли зустріти людей.

Спочатку їм було весело.

— Дивись, скільки трави! — раділа корова.

— А он тінь під деревами, — додавав карабао.

Та після довгої дороги ноги стали важкими, а пилюка вкрила боки ще густіше.

Нарешті вони почули шум води.

Ш-ш-ш… плюсь… ш-ш-ш…

За очеретом текла чиста широка річка.

Корова аж підстрибнула.

— Купатися!

Карабао подивився назад.

— Може, спершу відійдемо ще трохи далі? Господар, напевно, вже помітив, що нас немає.

— Ми пройшли далеко, — відповіла корова. — Та й вода така прохолодна. Лише швиденько освіжимося.

У старих казках буває так, що тварини можуть знімати свою шкуру, наче одяг. От і корова з карабао акуратно поскладали свій «одяг» на березі й зайшли у воду.

— Оце життя! — зітхнула корова, занурюючись по саму шию.

Карабао пирхнув від задоволення й пустив носом цілу низку бульбашок.

— Треба було зробити це раніше.

Вони плескалися, оббризкували одне одного й зовсім забули про час.

Та раптом карабао насторожив вуха.

— Чуєш?

Десь удалині хруснула гілка.

Потім почулися кроки.

А тоді знайомий голос:

— Коро-о-ово! Караба-о-о!

Фермер ішов уздовж берега. У руці він тримав довгу палицю, якою зазвичай перевіряв дорогу й відсував високу траву.

— Ой! Він нас знайшов! — вигукнула корова.

— Швидше одягайся! — сказав карабао.

Друзі вискочили з річки. Вода лилася з них струмками, а на березі лежали два схожі згортки.

У поспіху ніхто не став розбиратися, де чий.

Карабао схопив перший.

Корова — другий.

Раз-раз — і «одяг» уже на них.

— Біжімо!

Вони помчали стежкою так швидко, як тільки могли.

Фермер спробував наздогнати їх, але після довгого шляху сам утомився. Побачивши, що тварини віддаляються, він зупинився.

— От же впертюхи, — пробурмотів він. — Мабуть, справді загнав я їх роботою.

А корова й карабао тим часом уже дісталися зеленого лугу далеко від ферми.

Коли небезпека минула, вони перевели подих.

— Здається, ми врятувалися, — сказав карабао.

Корова кивнула, але раптом почухала шию об дерево.

— Щось тут не так.

Карабао теж незручно повів плечима.

— І мені якось тісно.

Вони подивилися одне на одного.

Спершу мовчали.

Потім корова округлила очі.

— Це ж твій одяг на мені!

— А на мені твій! — вигукнув карабао.

І тут обоє так розсміялися, що навіть птахи злетіли з трави.

Карабао був більший за корову. Тому коровиний «одяг» сидів на ньому надто туго, особливо на шиї.

А шкура карабао була для корови завелика й збиралася на шиї м’якими складками.

— Треба помінятися назад, — сказала корова.

Та друзі вже відійшли дуже далеко від річки, а попереду лежали нові дороги. Вони все відкладали обмін: спочатку треба було знайти нічліг, потім пасовище, потім перейти пагорби.

А згодом так звикли до нового вигляду, що перестали про це сперечатися.

За старою філіппінською казкою, відтоді в корови на шиї лишилася вільна шкіра, ніби трохи завеликий комір, а в карабао шкіра сидить щільніше.

Чи було так насправді? Звісно, це лише давня казкова відповідь на дитяче «чому».

Але якщо придивитися до корови й карабао, можна уявити, як колись двоє втомлених друзів вистрибнули з прохолодної річки, поспіхом переплутали свій чарівний одяг і помчали назустріч новому життю.

Але якщо придивитися до корови й карабао, можна уявити, як колись двоє втомлених друзів вистрибнули з прохолодної річки, поспіхом переплутали свій чарівний одяг і помчали назустріч новому життю.