Чому в шакала чорна смуга на спині

Чому в шакала чорна смуга на спині

Давним-давно, розповідають, Сонце одного дня опинилося на землі.

Воно сиділо край дороги, маленьке й надзвичайно яскраве. Від нього йшло тепло, але здалеку воно могло здатися просто дивною дитиною, що залишилася сама посеред шляху.

Дорогою проходили люди. Вони поспішали у своїх справах, розмовляли між собою й один за одним минали Сонце.

Ніхто не зупинився.

Трохи згодом тією ж дорогою біг Шакал.

Він уже збирався промчати далі, та раптом побачив маленьку постать край стежки й пригальмував.

— Хто ж це тут сидить сам? — здивувався Шакал.

Він підійшов ближче.

— Яка гарна маленька дитина, — сказав він. — І чому ж подорожні залишили тебе на дорозі?

Сонце нічого не відповіло.

Шакал озирнувся. Люди вже були далеко.

— Ну гаразд, — вирішив він. — Самого тебе я тут не залишу. Ходи зі мною.

На спині Шакал носив шкіряну накидку-сумку. Він обережно підняв Сонце, влаштував його за спиною й рушив далі.

Спершу все було добре.

Шакал біг легкою ходою й навіть був задоволений собою.

— От бачиш, — говорив він, — тепер ти не сам. Незабаром знайдемо тих, хто про тебе подбає.

Та за кілька кроків він відчув, що спині стало тепліше.

Ще за кілька — гарячіше.

Шакал сповільнився.

— Дивно, — пробурмотів він. — День наче й так сонячний, але чому мені так пече спину?

Він зробив ще кілька кроків.

Тепло ставало все сильнішим.

Шакал підстрибнув на місці й спробував поправити свою ношу.

— Ой! Слухай, маленький пасажире, здається, ти надто гарячий. Може, краще злізеш?

Але Сонце не зрушило.

Шакал труснув плечима.

— Злазь, будь ласка!

Сонце трималося міцно.

Шакал закрутився, намагаючись дістати спину лапою. Потім струснувся всім тілом. Потім підскочив раз, другий, третій.

Та що більше він крутився, то сильніше відчував жар.

— Ой-ой-ой! — вигукнув Шакал. — Тепер я розумію! Ти зовсім не звичайна дитина!

Він ще раз добряче струснувся.

І нарешті Сонце відпустило його.

Шакал відскочив убік і швидко озирнувся на свою спину. Сам він, звісно, не міг побачити її як слід, але відчував: уздовж хутра залишився гарячий слід.

Згодом шерсть на тому місці стала темною, майже чорною, ніби хтось провів по спині довгою смугою вуглиною.

Шакал обережно потрусився й сказав:

— Хотів допомогти, а ніс на спині саме Сонце! Таке не щодня трапляється.

Він уже не сердився. Навпаки, навіть трохи пишався: не кожен може сказати, що колись ніс Сонце на власній спині.

А чорна смуга залишилася з ним назавжди.

І відтоді, каже стара казка, шакали носять на спині темний знак тієї незвичайної зустрічі — нагадування про день, коли один Шакал зупинився біля дороги, бо не захотів пройти повз того, хто, як йому здалося, залишився сам.

І відтоді, каже стара казка, шакали носять на спині темний знак тієї незвичайної зустрічі — нагадування про день, коли один Шакал зупинився біля дороги, бо не захотів пройти повз того, хто, як йому здалося, залишився сам.