Чому в ведмедя короткий хвіст

Чому в ведмедя короткий хвіст

Робоча українська назва: Чому в ведмедя короткий хвіст

Точне першоджерело зі spreadsheet: Popular Tales from the Norse — Asbjørnsen & Moe / George Webbe Dasent, Project Gutenberg #8933

Текст казки

Колись дуже давно, коли звірі ще вміли розмовляти людською мовою, жив у північному лісі великий Ведмідь. Він був сильний, добродушний і трохи довірливий. А неподалік жив Лис — спритний, хитрий і завжди готовий вигадати якусь витівку.

Одного зимового дня Ведмідь зустрів Лиса на засніженій стежці. Лис тягнув за собою цілу низку рибин. Вони блищали на морозному сонці, і від одного лише вигляду Ведмедеві страшенно захотілося їсти.

— Ого! Де це ти стільки риби наловив? — здивувався Ведмідь.

Лис гордо підняв мордочку.

— Та це зовсім просто. Я рибалив.

— Рибалив? — Ведмідь навіть сів від цікавості. — А мене навчиш?

Лис примружив очі. Йому одразу спало на думку трохи пожартувати з приятеля.

— Чому ж не навчити? Слухай уважно. Іди до озера. Знайди в кризі ополонку. Опусти хвіст у воду й сиди тихо-тихо. Коли відчуєш, що хвіст став важким, значить, риби вже начіплялося досхочу. Тоді швидко витягай його.

Ведмідь дуже зрадів.

— От і все?

— От і все, — серйозно кивнув Лис.

Ведмідь побрів до озера. Над білою рівниною дзенькав мороз, а сніг під лапами рипів: рип-рип, рип-рип.

Посеред озера він знайшов ополонку, вмостився поруч і обережно опустив хвіст у холодну воду.

Спочатку було просто прохолодно. Потім стало дуже холодно.

— Мабуть, риба підпливає, — подумав Ведмідь і потер лапи одна об одну.

Минув час. Мороз міцнішав. Вода біля краю ополонки почала схоплюватися тонкою кригою.

Хвіст Ведмедя став важким.

— Оце улов! — зрадів він. — Напевно, там уже ціле відро риби!

Ведмідь посидів ще трохи. Нарешті вирішив, що досить.

— Раз, два, три!

Він рвучко підвівся.

Та хвіст не послухався. Він міцно примерз до краю ополонки.

— От тобі й риба! — буркнув Ведмідь.

Він потягнув легенько. Нічого.

Потягнув сильніше. Крига затріщала.

Тоді Ведмідь уперся всіма чотирма лапами й зробив ще один сильний ривок. Край криги розколовся, Ведмідь покотився по снігу, а хвіст після цієї пригоди став значно коротшим.

Ведмідь довго лежав на спині й дивився в зимове небо.

— Риби, значить… — пробурмотів він.

А потім підвівся, обтрусив сніг і рушив шукати Лиса.

Лис побачив його здалеку й одразу зрозумів, що його хитрощі розкрилися.

— Ну що, хороший був улов? — обережно спитав він.

Ведмідь подивився на нього дуже серйозно.

— Наступного разу, друже Лисе, коли захочеш навчити мене рибалити, спершу сам покажеш, як це робиться.

Лис почухав вухо.

— Домовилися.

Відтоді Ведмідь став трохи обачнішим і вже не вірив кожній хитрій пораді. А в народній казці й досі розповідають, що саме після тієї зимової риболовлі ведмеді ходять із короткими хвостами.

І якщо вам колись трапиться побачити ведмедя, згадайте: інколи найкраще вчитися не лише на чужих словах, а й на власному розумі.

І якщо вам колись трапиться побачити ведмедя, згадайте: інколи найкраще вчитися не лише на чужих словах, а й на власному розумі.