Чотири вправні брати

Чотири вправні брати

Робоча українська назва: Чотири вправні брати

ПОВНИЙ ТЕКСТ

Жив колись небагатий чоловік, і було в нього четверо синів.

Хата в них була маленька, садок — ще менший, а грошей вистачало лише на найнеобхідніше. Та батько ніколи не нарікав. Він часто казав:

— Не кожен може залишити дітям скриню золота. Але кожен може навчити їх працювати, думати й триматися одне одного.

Коли сини підросли, батько покликав їх до себе.

— Дорогі мої, — сказав він. — Великого спадку в мене немає. Тож вирушайте у світ і навчіться ремесла, яке стане вам до душі. Через чотири роки зустрінемося тут знову.

Брати зібрали невеликі торбини, обійняли батька й рушили однією дорогою.

Незабаром дорога розділилася на чотири стежки.

— Тут нам доведеться розійтися, — сказав старший. — Але рівно через чотири роки зустрінемося на цьому самому місці.

Вони поклали долоні одну на одну й пообіцяли не забути домовленості.

Старший брат пішов на захід.

У дорозі він зустрів дивного майстра, який умів непомітно діставати речі з найскладніших місць: ключ із вузької щілини, монету з дна глибокої посудини, пташеня з пастки, не торкнувшись її пружини.

— Хочеш навчитися спритності рук? — запитав майстер.

— Якщо це допомагатиме людям, — відповів юнак.

— Саме такому ремеслу я тебе й навчу. Справжня спритність потрібна не для того, щоб брати чуже, а щоб дістати те, до чого ніхто інший не може дотягнутися.

І старший брат залишився в нього вчитися.

Другий брат пішов на північ і зустрів звіздаря.

Той ночами дивився в небо крізь довгу блискучу трубу й умів знаходити шлях за зорями.

— Навчу тебе бачити далеко, — сказав звіздар. — І не тільки очима. Треба ще вміти помічати те, повз що інші проходять.

За чотири роки другий брат навчився читати зоряне небо, знаходити дороги й розглядати через чарівну підзорну трубу найдальші місця.

Третій брат вирушив на схід. Там він став учнем вправного стрільця.

Учитель не дозволяв йому стріляти навмання.

— Влучність, — казав він, — це не вміння завдати шкоди. Це вміння точно зробити те, що необхідно, і не зачепити нічого зайвого.

Юнак учився збивати мотузку з кілочка, дзвонити стрілою у маленький дзвіночок і розсікати яблуко, не пошкодивши гілки.

А наймолодший брат пішов на південь.

Він зустрів кравця.

— Кравцем? — здивувався юнак. — Невже я чотири роки лише лататиму рукави?

Майстер засміявся.

— Ти ще не бачив моєї голки.

Голка в нього справді була незвичайна. Нею можна було зшити тонкий шовк, грубе полотно, шкіряну торбу, корабельне вітрило й навіть тріснуту дерев’яну дошку так міцно, що шов майже неможливо було знайти.

— Добрий майстер не соромиться маленької роботи, — казав кравець. — Бо іноді саме маленький стібок рятує велику справу.

Минуло чотири роки.

Того самого дня всі четверо братів прийшли до перехрестя.

Спершу вони побачили одне одного здалеку, потім кинулися назустріч, сміялися, обіймалися й наперебій розповідали, хто чого навчився.

Разом вони повернулися додому.

Батько був щасливий побачити синів, але захотів переконатися, що роки справді минули недаремно.

Він повів їх у сад.

— Покажіть мені, що вмієте, але так, щоб ніхто й ніщо не постраждало.

Другий брат підніс підзорну трубу.

— На верхівці старої яблуні висить пташине гніздо, — сказав він. — У ньому п’ять яєць, а пташка спокійно сидить поруч.

— Добре, — кивнув батько. — Ми гніздо не чіпатимемо. А тепер, старший сину, бачиш моє кільце? Я опущу його в цей вузький глечик.

Кільце дзенькнуло об дно.

Горлечко було таке вузьке, що рука туди не проходила.

Старший брат узяв тонку мотузочку, маленький гачок і за кілька секунд витягнув кільце.

— Непогано, — усміхнувся батько.

Потім він повісив на паркан п’ять дерев’яних кружечків.

Третій брат натягнув лук.

Свись!

Одна стріла зачепила мотузку так точно, що всі п’ять кружечків посипалися на траву, а паркан залишився неушкодженим.

Нарешті батько приніс старе подерте вітрило, яке колись виміняв у моряка.

— А це для тебе.

Наймолодший брат узяв чарівну голку. За кілька хвилин дірка зникла так чисто, що батько довго шукав місце шва й не знайшов.

— Тепер бачу, — сказав він. — Кожен із вас навчився чудової справи. Та найбільше мені цікаво, чи зумієте ви колись поєднати свої вміння.

Довго чекати не довелося.

Незабаром у королівстві сталася біда.

Королівська донька вирушила морем до сусіднього міста, але над водою з’явився великий дракон. Він вихором налетів на корабель і забрав принцесу на самотню скелю посеред моря.

Король послав кораблі на пошуки, але ніхто не знав, де саме шукати.

Почувши про це, четверо братів прийшли до палацу.

— Ми спробуємо її знайти й повернути, — сказали вони.

Король дав їм міцний корабель і команду моряків.

Щойно вони вийшли у відкрите море, другий брат підняв чарівну підзорну трубу.

Довго водив нею по обрію, аж раптом вигукнув:

— Бачу! Далеко на півдні є чорна скеля. На ній сидить принцеса. А поруч спить дракон.

Капітан повернув корабель на південь.

До вечора вони побачили скелю.

Дракон лежав, обвивши хвостом каміння, і хропів так гучно, що вода тремтіла біля берега.

— Я можу влучити в нього, — прошепотів третій брат, — але принцеса надто близько. Ризикувати не можна.

— Тоді моя черга, — сказав старший.

Він сів у маленький човник, безшумно підплив до скелі, прив’язав човен і піднявся нагору.

Крок.

Ще крок.

Дракон лише сопів.

Старший брат показав принцесі пальцем на човен. Вона зрозуміла й повільно підвелася.

Разом вони спустилися до води так тихо, що дракон навіть не ворухнувся.

Та коли човен уже майже дістався корабля, дракон прокинувся.

Побачив порожню скелю й заревів так, що чайки злетіли з усіх островів довкола.

Він розправив крила й кинувся навздогін.

— Тепер моя черга, — сказав третій брат.

На щоглі корабля висіла велика запасна сітка. Стрілець прив’язав до стріли тонку мотузку, прицілився не в дракона, а в кільце, що тримало сітку.

Свись!

Стріла перерізала шнур.

Сітка розгорнулася в повітрі й упала просто перед драконом. Той заплутався крилами, сердито закрутився й шубовснув у воду.

Дракон був сильний і швидко виплутався, але переслідувати корабель уже не став. Він злетів у небо й подався назад до своєї скелі.

— Усе! — радісно вигукнув хтось із моряків.

Та небезпека ще не минула.

Коли дракон упав у море, велика хвиля вдарила в маленький човен, на якому поверталися старший брат і принцеса. Човен налетів на уламок скелі й тріснув.

Вода почала швидко набиратися всередину.

— Голку! — гукнув наймолодший брат.

Він перескочив у човен, дістав чарівну голку й міцну нитку.

Стібок.

Другий.

Третій.

Здавалося неймовірним, але дерев’яна тріщина стягувалася, ніби це була дірка в полотні.

За кілька хвилин човен знову тримав воду.

Усі благополучно дісталися корабля й повернулися додому.

У палаці їх зустріли дзвони, музика й радісний натовп.

Король обійняв доньку, а потім звернувся до братів:

— Хто з вас урятував принцесу? Хто заслужив найбільшу нагороду?

Другий брат сказав:

— Якби я не знайшов скелю, ми нікуди не припливли б.

Старший додав:

— Якби я не забрав принцесу тихо, дракон схопив би її знову.

Третій заперечив:

— Якби я не зупинив дракона, він наздогнав би човен.

А наймолодший усміхнувся:

— Якби я не полагодив човен, усі наші попередні старання мало б допомогли.

Брати подивилися один на одного й раптом замовкли.

Принцеса, яка стояла поруч, засміялася.

— Виходить, відповідь проста. Мене врятував не один із вас. Мене врятували ви всі разом.

Король кивнув.

— Саме так. Чотири різні вміння стали однією великою силою.

У старій традиції за такі подвиги королі любили обіцяти героєві руку принцеси. Але ця принцеса сама вирішувала, кого любити й за кого колись виходити заміж. Брати й не сперечалися: вони прийшли її рятувати, а не отримувати як нагороду.

Тому король подарував кожному достатньо землі й коштів, щоб відкрити власну майстерню та навчати інших.

Другий брат став відомим звіздарем і провідником мандрівників.

Старший допомагав діставати людей і речі з місць, куди важко було дістатися.

Третій навчав влучності й завжди повторював, що найкращий постріл — той, від якого ніхто не постраждав.

А наймолодший став таким майстром, що до нього приносили і святкові шати, і корабельні вітрила.

Та найважливіше — брати повернулися по батька й забрали його жити ближче до себе.

Увечері вони часто збиралися всі разом.

І коли хтось із них починав надто пишатися власною майстерністю, батько лише усміхався й казав:

— Один майстер може зробити диво. А четверо, якщо довіряють одне одному, можуть зробити те, що одному взагалі не під силу.

І ніхто з братів із цим уже не сперечався.

І ніхто з братів із цим уже не сперечався.