Діаманти й квіти

Діаманти й квіти

Адаптація: м’яка дитяча версія; прибрано побиття, вигнання та страшне покарання. Чарівний дар збережено як образ того, що добрі й грубі слова залишають по собі різний слід.

Жила колись мати з двома доньками. Старша, Фанні, була дуже схожа на матір: обидві швидко сердилися й любили, щоб усе робили за них. Молодша, Розалі, мала спокійний характер і завжди намагалася допомогти іншим.

Щоранку Розалі ходила до джерела по воду. Дорога була неблизька, глечик важкий, але біля джерела співали птахи, тому дівчина не дуже нарікала.

Одного дня вона побачила на камені стареньку мандрівницю.

— Дитинко, чи не даси мені трохи води? — попросила та.

— Звичайно.

Розалі сполоснула кухлик, набрала найчистішої води й подала його старенькій.

— Сідайте в затінку, — сказала вона. — Я потримаю глечик, щоб вам було зручніше.

Мандрівниця випила воду й усміхнулася.

— Дякую. Ти була доброю зі мною, хоча думала, що я звичайна незнайомка.

Навколо неї спалахнуло м’яке світло. Перед Розалі стояла фея.

— Я хочу подарувати тобі незвичайний дар. Відтепер, коли твої слова будуть щирими й добрими, поруч з’являтимуться квіти або маленькі коштовні камінці. Нехай усі бачать, що гарне слово теж має цінність.

Фея зникла.

Розалі повернулася додому пізніше, ніж звичайно.

— Чому так довго? — нетерпляче запитала мати.

— Пробачте, мамо. Біля джерела я зустріла стареньку, яка попросила води.

Щойно Розалі вимовила ці слова, на стіл упали дві пелюстки троянди й маленька перлинка.

Мати й Фанні здивовано ахнули.

Розалі розповіла про фею. І з кожним добрим словом з’являлися то фіалка, то пелюстка, то прозорий камінчик.

— Фанні! — вигукнула мати. — Негайно йди до джерела. Ти теж повинна отримати такий дар!

Старша сестра не хотіла тягнути глечик, але перспектива коштовностей їй сподобалася.

Біля джерела вона побачила не стареньку, а прекрасно вбрану пані.

— Чи можу я попросити ковток води? — чемно запитала незнайомка.

Фанні зітхнула.

— Невже ви самі не можете нахилитися до джерела? Я прийшла сюди не прислуговувати всім підряд.

Пані виявилася тією самою феєю.

— Я теж подарую тобі чарівну властивість, — сказала вона. — Коли ти говоритимеш грубо, біля тебе з’являтимуться маленькі жабки або сухі колючі листочки. Вони нікого не скривдять, але нагадуватимуть тобі, як звучать твої слова для інших.

Фанні пирхнула:

— Ще чого!

Ква!

На камені біля її черевика з’явилося маленьке зелене жабеня.

Фанні підстрибнула.

— Заберіть його!

Шурх!

Поруч упав сухий колючий листочок.

Фанні зрозуміла, що фея не жартує.

Удома вона сердито сказала:

— Оце все через Розалі!

Ква-ква!

Два жабенята спокійно всілися біля порога.

Мати хотіла насварити молодшу доньку, але Розалі сказала:

— Я нічого не робила. Може, фея просто хоче показати нам, що слова теж можуть бути м’якими або колючими.

Поряд із нею розквітла маленька біла квітка.

Фанні замовкла.

Наступного дня вона спробувала провести цілу годину без грубості.

Виявилося складніше, ніж вона думала.

Коли мати попросила її прибрати зі столу, Фанні вже хотіла сказати: «Самі приберіть!» — але зупинилася.

— Добре. Я допоможу.

Нічого не сталося.

— А де діамант? — здивувалася вона.

Розалі засміялася.

— Фея сказала, що квіти з’являються від щирих добрих слів, а не від слів заради нагороди.

Фанні задумалася.

Того вечора вона побачила біля дороги сусідського хлопчика, який розсипав яблука.

— Давай допоможу зібрати, — сказала вона й справді присіла поруч.

Біля яблук з’явилася синя волошка.

Фанні здивувалася більше, ніж першого разу біля джерела.

— Вийшло!

Відтоді жабки з’являлися дедалі рідше, а квіти — дедалі частіше.

Одного ранку сестри разом пішли по воду. Біля джерела чекала фея.

— Бачу, мій дар вам знадобився.

— А він залишиться назавжди? — спитала Фанні.

Фея похитала головою.

— Ні. Сьогодні чари закінчаться. Тепер ви й без них знаєте різницю.

— Між добрими й грубими словами? — спитала Розалі.

— Саме так. Квіти й жабки були лише підказкою. Справжній слід від наших слів з’являється не на підлозі, а в серцях тих, хто нас чує.

І фея розтанула в сонячному світлі.

Відтоді з уст сестер більше не випадали ні перлини, ні квіти, ні жабенята.

Але Розалі й Фанні часто згадували джерело, особливо перед тим, як сказати щось сердите.

Бо навіть без чарів добре слово може зробити день світлішим, а недобре — колючим.

Бо навіть без чарів добре слово може зробити день світлішим, а недобре — колючим.