Дівчина, якій завжди допомагали

Дівчина, якій завжди допомагали

Робоча українська назва: Дівчина, якій завжди допомагали

Колись у великій родині жили шестеро братів та їхня молодша сестра.

Брати багато подорожували у справах. Коли вони вирушали далеко від дому, сестра залишалася з їхніми дружинами.

Чомусь невістки не любили дівчину. Можливо, заздрили тому, як брати про неї дбали. Можливо, просто звикли командувати. Та щоразу, коли чоловіки їхали, вони вигадували для дівчини дедалі складніші завдання.

Одного ранку вони сказали:

— Іди до лісу й принеси великий оберемок дров. Але нічим його не перев’язуй.

Дівчина знала: якщо просто скласти гілки одна на одну, вони розсиплються дорогою.

Вона пішла до лісу й тихенько заспівала про те, як їй самотньо без братів.

Її почув змій Джамбро.

— Чому ти сумуєш? — запитав він.

Дівчина розповіла про дивне завдання.

— Збери дрова, — сказав Джамбро. — Я допоможу.

Вона склала гілки докупи, а Джамбро обережно обвив їх, наче жива мотузка.

— Тепер неси. А вдома поклади оберемок на землю м’яко.

Так дівчина й зробила.

Невістки здивувалися.

Наступного разу вони дали їй маленький глиняний глечик.

— Принеси молока тигриці.

Дівчина злякалася, але вирушила до лісу.

Біля тигриного лігва вона побачила двох тигренят.

— Чому ти така сумна? — запитали вони.

— Мене послали по молоко вашої мами. Я не хочу нікого турбувати й не знаю, що робити.

Тигренята пошепотілися.

— Сховайся тут і будь тихо. Ми допоможемо так, щоб ніхто не постраждав.

Коли тигриця повернулася, тигренята дочекалися спокійної миті й попросили для дівчини зовсім трохи молока. А коли стежка стала безпечною, віддали їй глечик.

— Іди швидше додому.

— Дякую, — прошепотіла дівчина.

Невістки знову були вражені.

Через кілька днів вони послали її по ведмеже молоко.

І знову дівчина зустріла не ворогів, а помічників.

Двоє ведмежат вислухали її, допомогли отримати трохи молока й провели до безпечної стежки.

Потім невістки дали їй глечик із великою діркою в дні.

— Принеси води з джерела. І щоб жодної краплі не втратила!

Дівчина сіла біля води.

— Як же наповнити дірявий глечик?

Із очерету визирнула Жабка.

— А навіщо сумувати, якщо можна подумати разом?

Жабка притиснулася до отвору знизу.

— Наливай.

Дівчина наповнила глечик водою й обережно понесла додому.

І цього разу завдання було виконано.

Тоді невістки висипали на землю цілий кошик дрібного гірчичного насіння.

— Збери все до останньої насінини.

Дівчина подивилася на сотні маленьких зернят і зітхнула.

Та тут на подвір’я опустилася зграя голубів.

— Що сталося?

Вона пояснила.

— Це робота для багатьох дзьобиків, а не для двох рук, — сказали голуби.

Вони взялися до справи разом.

Тук-тук-тук.

Одне зернятко.

Друге.

Третє.

Незабаром кошик знову був повний.

Ще раз невістки наказали:

— Принеси з лісу великий оберемок листя. І не перев’язуй його.

У лісі дівчина зустріла змія Хорхоранга.

Він почув її історію й сказав:

— Збирай листя. Я допоможу втримати його разом.

І знову неможливе завдання стало можливим, бо хтось не пройшов повз чужу біду.

Невістки сердилися все більше.

Вони вже не хотіли перевірити дівчину чи дати їй роботу. Їм просто не подобалося, що вона щоразу повертається.

Одного дня вони помітили квіти високо на дереві.

— Підіймись і зірви їх, — сказали вони. — Вони потрібні нам до свята.

Дівчина вилізла на дерево.

А невістки поклали внизу колючі гілки так, що безпечно спуститися було майже неможливо, і пішли геть.

Цього разу поряд не було ні Жабки, ні голубів, ні Джамбро.

Дівчина залишилася чекати.

Минув час.

І саме тоді з далекої подорожі поверталися її брати.

Вони зупинилися відпочити під тим самим деревом.

Раптом на руку одного з братів упала крапля.

Він підвів голову.

— Дощу ж немає.

Ще одна крапля.

І тоді брати побачили сестру.

— Як ти опинилася там?

Вони прибрали колючі гілки й допомогли їй спуститися.

Дівчина розповіла все: про дивні накази, про небезпечні доручення, про дірявий глечик, розсипане насіння і про те, як багато різних створінь допомагали їй у найскладніші хвилини.

Брати повернулися додому дуже засмучені.

Вони зібрали всю родину й сказали:

— У нашому домі ніхто не має права робити іншому боляче чи навмисно ставити його в небезпеку.

Невісткам довелося вислухати всю історію від початку до кінця.

Спершу вони виправдовувалися.

Потім замовкли.

А потім побачили, скільки страху й самотності завдали дівчині.

— Ми вчинили погано, — визнали вони.

Відтоді неможливих завдань більше не було.

А дівчина не забула тих, хто допомагав їй у лісі.

Вона залишала чисту воду для птахів у спеку, не руйнувала жаб’ячих схованок біля джерела, обходила стороною лігва звірів і завжди пам’ятала Джамбро та Хорхоранга.

Бо допомога має дивну властивість.

Коли її дарують без насмішки й без вимоги винагороди, вона ніби прокладає невидимі стежки між живими істотами.

І тоді навіть у найскладніший день може знайтися хтось, хто скаже:

— Не бійся. Спробуймо разом.

— Не бійся. Спробуймо разом.