Доктор Усезнайко

Доктор Усезнайко

Робоча українська назва: Доктор Усезнайко

Точне першоджерело: Grimms' Fairy Tales — Grimm; Project Gutenberg #2591, https://www.gutenberg.org/ebooks/2591

Текст:

Колись жив бідний селянин на ім’я Крабб. Він мав невеличкий будинок, двох волів і старенький віз. Щоб заробити на хліб, Крабб рубав дрова, складав їх на віз і возив до міста.

Одного разу він продав цілий віз дров заможному лікареві. Лікар запросив його зачекати, поки відрахує гроші, а сам саме сідав обідати. На столі парувала юшка, пахнув свіжий хліб, у глечику блищав яблучний напій.

Крабб дивився на все це й думав:

— От добре бути лікарем! І поважають тебе, і робота не в лісі під дощем. Цікаво, чи міг би і я стати лікарем?

Він набрався сміливості й запитав господаря:

— Пане лікарю, а скажіть, чи дуже важко стати таким, як ви?

Лікар вирішив пожартувати.

— Та ні, — відповів він. — Купи велику книжку з півником на обкладинці, одягни пристойний каптан, повісь над дверима табличку «Доктор Усезнайко» — і готово.

Крабб не зрозумів, що це був жарт.

Він продав віз і волів, купив буквар із намальованим півником, новий каптан і замовив яскраву табличку. Незабаром над його дверима вже красувалося:

«ДОКТОР УСЕЗНАЙКО».

Його дружина Ґрета прочитала напис і похитала головою.

— Краббе, табличка ще не робить людину мудрою.

— Зате тепер усі знають, де мене шукати, — поважно відповів він.

Минуло кілька тижнів. Крабб давав людям найпростіші поради: відпочити, випити теплого чаю, не ходити босоніж по холодній землі. І щоразу, коли не знав відповіді, довго гортав свій буквар, ніби там були записані всі таємниці світу.

А одного дня до його будинку під’їхала розкішна карета.

З неї вийшов слуга багатого пана.

— Ви Доктор Усезнайко?

Крабб глянув на власну табличку.

— Так написано.

— У мого господаря зникла велика сума грошей. Кажуть, ви знаєте все. Поїдьте з нами й допоможіть знайти пропажу.

Крабб ковтнув.

Він не мав найменшого уявлення, як шукати вкрадені гроші.

— Я поїду, — сказав він після паузи. — Але моя дружина Ґрета має їхати зі мною.

— Нехай їде.

Так Крабб і Ґрета опинилися у великому маєтку. Господар вирішив спочатку нагодувати гостей. Коли перший слуга приніс страву, Крабб тихенько штовхнув дружину ліктем.

— Ґрето, ось і перший.

Він мав на увазі: перша страва.

Та слуга зблід. Бо саме він був одним із тих, хто знав, де сховані гроші.

«Він мене впізнав!» — подумав слуга.

За хвилину зайшов другий зі ще однією стравою.

— А ось і другий, — прошепотів Крабб.

Другий слуга мало не впустив таріль.

Третій почув:

— Ось і третій.

І теж перелякався.

Ґрета тим часом нічого не розуміла.

— Ти чого рахуєш слуг? — спитала вона пошепки.

— Я не слуг рахую. Я страви рахую, щоб знати, коли буде десерт.

Четвертий слуга вніс накриту кришкою миску.

Господар усміхнувся:

— Докторе Усезнайку, покажіть нам свою мудрість. Вгадайте, що під кришкою.

Крабб відчув, як у нього похололи долоні.

Він дивився на миску, дивився на свій буквар і нарешті сумно пробурмотів:

— Ех, бідний Краббе, ось ти й попався...

Господар здивовано підняв кришку.

У мисці лежали варені краби.

— Неймовірно! — вигукнув він. — Ви навіть це знали!

Крабб кліпнув очима.

— Ну... сьогодні мені справді щастить.

А троє слуг перезирнулися. Тепер вони вже не сумнівалися: Доктор Усезнайко знає все.

Після обіду вони покликали його в коридор.

— Пане докторе, — прошепотів перший, — нам треба з вами поговорити.

Вони зізналися, що гроші сховали самі. Спершу їм здавалося, що ніхто нічого не помітить, але тепер вони боялися наслідків і хотіли все повернути.

— Покажіть, де вони, — сказав Крабб. — І найкраще, що ви можете зробити, це повернути все до останньої монети й більше так не чинити.

Слуги відвели його до схованки.

Крабб повернувся до зали з дуже серйозним виглядом. Він поклав перед собою буквар, відкрив його, перегорнув кілька сторінок і сказав:

— Зараз моя книжка підкаже, де шукати.

У цей час ще один слуга, який хотів дізнатися, чи справді доктор усе знає, сховався за великою піччю.

Крабб гортав сторінки, шукаючи на обкладинці свого знайомого півника, але ніяк не міг його знайти.

— Я знаю, що ти десь тут, — сердито пробурмотів він до півника. — Краще вже виходь!

Слуга за піччю підскочив.

— Він і про мене знає! — вигукнув той і вискочив зі схованки.

Усі в залі завмерли.

А Ґрета затулила долонею усмішку.

Крабб підвівся й урочисто повідомив господареві, де лежать гроші. Незабаром усю суму повернули.

Господар був у захваті.

— Докторе Усезнайку, ви виправдали своє ім’я!

Крабб подивився на Ґрету. Вона лише трохи підняла брови.

І тут він уперше за весь день вирішив сказати щиру правду.

— Не зовсім, пане. Сьогодні мені дуже допоміг випадок. А ще декому вистачило совісті виправити свою помилку. Я точно не знаю всього на світі.

Господар засміявся.

— Тоді ви знаєте принаймні одну рідкісну річ: коли треба зізнатися, що чогось не знаєш.

Він щедро заплатив Краббу за допомогу.

Повернувшись додому, Крабб зняв табличку «Доктор Усезнайко» й поставив її в коморі.

— Що, більше не доктор? — спитала Ґрета.

— Може, колись і стану, — відповів Крабб. — Але спершу треба вчитися. Одного півника на книжці для мудрості замало.

Відтоді він багато читав, уважно слухав людей і ніколи не соромився сказати: «Цього я ще не знаю».

А стару табличку іноді показував гостям і розповідав ту дивовижну історію, коли випадок на один день справді зробив його Доктором Усезнайком.

А стару табличку іноді показував гостям і розповідав ту дивовижну історію, коли випадок на один день справді зробив його Доктором Усезнайком.