Друг птахів

Друг птахів

Робоча українська назва: Друг птахів

Давно, біля великого озера, жила літня жінка зі своєю донькою Міндою та молодшим сином. Їхній дім стояв недалеко від води, там, де вранці над очеретом піднімався туман, а ввечері в лісі довго не стихали пташині голоси.

Колись родина була великою. Та неподалік оселився Муджі Монедо, могутній і підступний дух-ошуканець. Він любив вихвалятися своєю швидкістю і викликав юнаків на перегони навколо озера. Правила він вигадував так, щоб суперник майже не мав шансу. Тих, хто програвав, Муджі принижував, виганяв далеко від дому або змушував служити собі. Через нього багато сімей зазнали горя, а дім Мінди став тихим і самотнім.

Мати часто дивилася на стежку за вікном і зітхала.

«Якби ж у наших краях знову стало спокійно», казала вона.

Мінда не любила бачити маму сумною. Вона працювала по господарству, збирала ягоди, приносила воду і намагалася частіше сміятися з молодшим братом. Але й сама знала: поки Муджі Монедо вважає себе господарем навколишніх лісів, справжнього спокою не буде.

Одного теплого дня Мінда пішла на луки за травами. Сонце вже схилялося до дерев, коли вона почула спів, якого ніколи раніше не чула.

На тонкій гілці сидів невеликий птах. Його пір’я сяяло червоним і глибоким синім, ніби в ньому зустрілися вечірнє небо і останній промінь сонця.

Птах заспівав знову. У його голосі було щось таке ясне й добре, що Мінда забула про втому.

«Який ти гарний», тихо сказала вона.

Птах нахилив голову, ніби зрозумів її слова.

Наступного дня Мінда знову прийшла на луки. І птах прилетів знову. Так повторювалося багато вечорів. Вона розповідала йому про маму, малого брата і про те, як усі бояться Муджі Монедо. Птах уважно слухав, а потім відповідав піснею.

Якось, коли небо вже почервоніло, Мінда сказала:

«Шкода, що ти не можеш говорити зі мною людською мовою».

Тієї миті птах злетів з гілки, торкнувся землі і перетворився на молодого мандрівника. На його голові було червоне перо, а плащ відливав темною синявою.

«Мене звати Монедова», сказав він. «Я давно слухаю твої слова. Я знаю, скільки горя приніс Муджі Монедо. І знаю, що настав час зупинити його».

Мінда здивувалася, але не злякалася. Вона вже знала голос Монедови, знала його спокій і доброту.

«Ходімо до моєї матері», сказала вона. «Вона має почути це сама».

Удома Монедова привітався з літньою жінкою і все пояснив. Він не обіцяв легкого дива, не казав, що небезпеки немає. Лише сказав, що спробує позбавити Муджі Монедо влади над околицями.

Відтоді Монедова часто приходив до їхнього дому. Він допомагав приносити їжу, лагодив дах, грався з хлопчиком і щоранку залишав біля вікна кілька пір’їн, червоних і синіх. Мінда дедалі більше довіряла йому, а згодом сама вирішила, що хоче мандрувати життям поруч із ним.

Та Муджі Монедо швидко почув, що в околицях з’явився незнайомець, якого люди перестали боятися.

Одного ранку він прийшов до дому вдови, спираючись на палицю і вдаючи слабкого старого.

«Кажуть, тут живе швидкий юнак», промовив він. «Невже він боїться позмагатися зі мною?»

Монедова вийшов назустріч.

«Я не боюся перегонів», відповів він. «Але цього разу правило буде чесним. Хто програє, той більше не матиме права кривдити людей біля озера».

Муджі Монедо засміявся. Він був певен, що знову переможе хитрощами.

Усе селище зібралося біля води. Шлях ішов навколо озера, через сосновий ліс, кам’янистий пагорб і широкий луг, а потім повертався до старого стовпа біля берега.

Пролунав знак, і суперники побігли.

Спочатку Муджі Монедо тримався позаду. Та щойно дерева закрили його від чужих очей, він перекинувся на лисицю і помчав між кущами короткою стежкою.

Монедова це помітив. Він став червоно-синім птахом, легко перелетів через яр і знову обернувся юнаком.

Муджі розсердився. За лісом він став вовком і кинувся вперед довгими стрибками.

Монедова здійнявся над верхівками дерев і знову випередив його.

Тоді Муджі перетворився на швидкого оленя. Земля задрижала під його копитами, але Монедова злетів над болотом, де оленеві довелося шукати сухий обхід.

Коли до фінішу залишалася остання частина шляху, Муджі Монедо вдався до найбільшої хитрості. Він став величезним бізоном і рвонув через луг, здіймаючи за собою хмару пилу.

Люди біля озера побачили, як здалеку наближається темна хмара, і занепокоїлися.

Та раптом над нею спалахнула червона цятка. Монедова летів високо, наче маленький шматочок вечірнього неба.

Перед самим фінішем він опустився на землю, став людиною і першим торкнувся старого стовпа.

На березі запанувала тиша.

Муджі Монедо прибіг слідом. Він був лютий.

«Це не рахується!» закричав він. «Ти літав!»

Монедова спокійно відповів:

«А ти був лисицею, вовком, оленем і бізоном. Ми обоє використали свої дари. Але ти дав слово».

Люди навколо закивали. Уперше Муджі не міг змінити правила після перегонів, бо всі бачили його хитрощі.

Він спробував знову перетворитися на могутнього звіра, але нічого не сталося. Сила, якою він зловживав, залишила його. Він став звичайним сердитим старим, якого вже ніхто не боявся.

«Ти програв», сказав Монедова. «І віднині не кривдитимеш людей біля цього озера».

Муджі Монедо пішов геть. Він подався далеко за пагорби і більше не повертався.

Увечері в домі вдови вперше за багато років було по-справжньому весело. Сусіди приносили їжу, діти бігали біля води, а мати Мінди сиділа біля вогню і усміхалася.

Коли свято стихло, Монедова сказав:

«Я прийшов сюди не випадково. Мені треба було допомогти звільнити ці місця від страху. Тепер моя дорога кличе мене далі».

Мінда подивилася на матір. Та вже знала, що донька зробила свій вибір.

«Йди, якщо серце веде тебе», сказала вона. «Наш дім завжди буде твоїм домом».

Монедова простягнув Мінді руку.

«Ти можеш залишитися. А можеш полетіти зі мною. Вибір тільки твій».

Мінда усміхнулася.

«Я хочу побачити світ з висоти».

Вони вийшли до озера. Над водою вже лежав рожевий вечірній туман. Монедова став червоно-синім птахом. Поруч із ним з’явилася друга пташка, така сама яскрава і легка.

Два птахи піднялися над очеретом, зробили коло над домом і полетіли до лісу.

Кажуть, мати й молодший брат Мінди більше не знали нужди. Люди пам’ятали про них і допомагали так само, як колись Монедова допоміг усьому краю.

А навесні біля озера знову й знову з’являлася пара червоно-синіх птахів. Вони сідали на гілку неподалік від будинку і співали так чисто, що навіть найзаклопотаніші люди зупинялися послухати.

І стара мати завжди впізнавала цю пісню.

«Це Мінда», казала вона хлопчикові. «Вона прилетіла сказати, що все добре».

Відтоді люди біля озера розповідають дітям: справжня сила не в тому, щоб змусити інших боятися. Найсильніший той, хто захищає, не принижує слабших і не дозволяє хитрощам називатися чесною перемогою.

Відтоді люди біля озера розповідають дітям: справжня сила не в тому, щоб змусити інших боятися. Найсильніший той, хто захищає, не принижує слабших і не дозволяє хитрощам називатися чесною перемогою.