Два брати

Два брати

Жили колись два брати. Вони були схожі обличчям, але зовсім не схожі характером.

Старший любив рахувати все, що мав: монети, яблука, хлібини, навіть дрова біля хати. Молодший ділився легко і часто казав:

— Якщо вдвох, то й дорога коротша, і вечеря смачніша.

Одного ранку вони вирішили піти шукати щастя. Кожен узяв по десять хлібин і вони рушили в гори.

Коли зголодніли, старший сказав:

— Давай спершу їстимемо твої хлібини. А мої залишимо на потім.

Молодший погодився. Кілька днів вони ділили його запас порівну. Та коли остання хлібина закінчилася, старший зав’язав свій мішок і сказав:

— Тепер кожен сам за себе.

— Але ж ми домовлялися ділитися, — здивувався молодший.

— Я такого не казав, — відповів старший і пішов іншою стежкою.

Молодший залишився без їжі, зате не без надії. Надвечір він побачив старий млин у густому лісі.

Мельник уже замикав двері.

— Дядечку, дозволь переночувати.

— Я сам тут уночі не залишаюся, — сказав мельник. — Кажуть, після заходу сонця до млина приходять лісові звірі.

Та хлопець був так утомлений, що попросив хоча б дах над головою.

Мельник дозволив йому сховатися на горищі й пішов додому.

Опівночі двері млина прочинилися. Увійшов великий ведмідь. За ним — вовк, а потім шакал. Вони сіли колом, наче старі знайомі.

— Розповімо по одній таємниці, — запропонував ведмідь.

Молодший брат завмер і слухав.

Ведмідь сказав:

— На одному пагорбі живе миша. Біля її нірки захований старий скарб. Вона давно не може зрушити важку кришку, що його закриває. Хто допоможе їй, того вона щедро віддячить.

Вовк сказав:

— А я знаю місто, де люди носять воду здалеку. Вони не здогадуються, що просто на площі під великим каменем б’є чисте джерело.

Шакал додав:

— А в далекому царстві вже кілька років хворіє царська донька. Їй допоможе тепла купіль із молодого букового листя.

На світанку звірі пішли.

Хлопець спершу знайшов мишачу нірку. Миша справді безуспішно штовхала плоский камінь.

— Допомогти? — спитав він.

Разом вони відсунули камінь. Під ним лежав невеликий глечик зі старими монетами.

— Це скарб моїх предків, — сказала миша. — Візьми частину за допомогу.

Хлопець узяв лише стільки, скільки міг легко нести.

Потім дістався безводного міста. Він попросив людей відкотити камінь на площі. Спочатку йому не вірили, але коли з-під землі забило джерело, місто наповнилося радістю.

— Проси винагороду! — сказав староста.

— Посадіть дерева біля джерела й поставте чаші для подорожніх, — відповів хлопець. — А мені дайте харчів у дорогу.

Нарешті він прийшов до царства, де хворіла принцеса. Тамтешні лікарі вже перепробували все, що знали.

Хлопець розповів про букове листя. Зібрали молоді пахучі листочки, приготували теплу купіль, і за кілька днів принцесі стало значно краще.

Цар був у захваті.

— Ти врятував найдорожчу мені людину. Залишайся при дворі.

Хлопець погодився, але попросив не золота, а можливості вчитися. Він став радником при царі, а з часом одружився з принцесою, коли вони обидва цього захотіли.

Чутка про його щастя дійшла до старшого брата.

— Значить, він знайшов якусь хитрість, — подумав той. — Я зроблю те саме й отримаю ще більше.

Він розшукав молодшого і випитав усю історію.

— Не йди вночі до млина, — попередив молодший. — Я випадково почув звірів. Вдруге вони можуть бути обережнішими.

Та старший не послухав.

Він сховався на тому самому горищі й став чекати.

Уночі прийшли ведмідь, вовк і шакал.

— Дивні речі сталися, — буркнув ведмідь. — Комусь відомо про мишачий скарб.

— І джерело відкрили, — сказав вовк.

— І царівна одужала, — додав шакал.

Звірі підняли голови.

— Хтось нас підслухав.

Старший брат так злякався, що чхнув.

— Апчхи!

Звірі миттю знайшли його.

Та замість того щоб нашкодити, ведмідь суворо запитав:

— Навіщо ти тут?

— Хочу скарб, нагороду і царський двір, — чесно відповів старший.

Вовк похитав головою.

— Твій брат допоміг миші.

— Допоміг місту, — сказав шакал.

— І допоміг хворій дівчині, — закінчив ведмідь. — Він не біг за винагородою. Вона сама його знайшла.

Звірі вивели старшого з млина й сказали:

— Повертайся тоді, коли навчишся спершу давати, а потім просити.

Старший довго йшов лісом. Уперше в житті він не рахував, скільки кроків зробив і скільки хліба залишилося в торбі.

На дорозі він зустрів стареньку, яка несла важкий кошик. Допоміг їй донести його до села.

Потім побачив пастуха, що шукав загублене ягня, і допоміг знайти його.

А ще поділився останньою хлібиною з хлопчиком-мандрівником.

І дивна річ: що більше він віддавав, то легше ставало на серці.

Через кілька місяців він повернувся до брата.

— Я прийшов не по секрети, — сказав він. — Я прийшов попросити пробачення за ті хлібини в дорозі.

Молодший усміхнувся.

— Тоді сідай. У нас якраз вечеря.

Він розламав хліб навпіл.

Старший подивився на свою половину і вперше не подумав, чи не більша вона за братову.

Так вони знову стали справжніми братами.

А в старому млині ще довго розповідали, що раз на рік ведмідь, вовк і шакал збираються вночі й діляться таємницями. Але почути їх може лише той, хто не шукає легкого багатства, а готовий зробити добро, навіть коли ніхто не обіцяв винагороди.

А в старому млині ще довго розповідали, що раз на рік ведмідь, вовк і шакал збираються вночі й діляться таємницями. Але почути їх може лише той, хто не шукає легкого багатства, а готовий зробити добро, навіть коли ніхто не обіцяв винагороди.