Два брати, Джхореа і Джхоре

Два брати, Джхореа і Джхоре

Жили колись два брати-сироти — старший Джхореа і молодший Джхоре. Вони рано навчилися покладатися один на одного й, коли підросли, пішли в інше село шукати роботу.

Джхореа найнявся допомагати на полі. Він був терплячий, уважний і завжди спершу думав, а потім робив.

А Джхоре пас кіз. Він мав добре серце, але слова розумів так буквально, що з ним щодня траплялося щось дивовижне.

Одного дня брати побачили, що рис у них закінчився.

— Джхоре, — сказав старший, — сходи до господарів кіз і попроси плату. Один дасть пай, другий паву, третій пайлу. Збери все й принеси, щоб ми зварили рис.

У тій місцевості пай, пава і пайла були назвами мір. Джхоре ж вирішив, що брат просив принести самі дерев'яні мірки.

Він прийшов до першої хати.

— Дайте мені пай.

— Рису в пай? — перепитали господарі.

— Ні, просто пай.

Йому дали невелику дерев'яну мірку.

У другій хаті він попросив паву, у третій — пайлу. Повернувся додому, гордий, поклав усі дерев'яні посудини в казан і почав варити.

Джхореа прийшов із поля голодний.

— Ну як рис?

— Дуже дивний, — відповів Джхоре. — Скільки не варю, все твердий.

Старший заглянув у казан і схопився за голову.

— Я просив рис, відміряний цими мірами, а не самі міри!

Джхоре задумався.

— Треба було так і сказати.

Наступного дня Джхореа вирішив дати братові просту роботу.

— Будеш орати. Якщо плуг зачепиться за корінь праворуч, прибери корінь. Якщо ліворуч — прибери лівий. Тільки тварин не чіпай.

Джхоре повторив усе двічі й вирушив у поле.

Плуг зачепився за корінь. Джхоре довго дивився, потім поклав плуг на землю, відвів волів у затінок і почав сперечатися з коренем.

— Слухай, брат каже, що тебе треба прибрати. Може, сам посунешся?

Корінь, звісно, мовчав.

Тоді Джхоре викопав його руками, а коли роботу закінчив, був такий брудний, наче сам щойно виріс із землі.

— Зате воли цілі, — сказав Джхореа, побачивши його. — Уже краще.

Іншим разом молодший пас кіз у спеку. Він їв підсмажене зерно й помітив, що кози лежать у затінку та жують.

— От хитрі! — вигукнув він. — Я вам нічого не давав, а ви все одно їсте!

Він підійшов ближче, придивився і раптом зрозумів, що кози просто пережовують траву, яку з'їли раніше.

— Еге ж, — сказав Джхоре. — Значить, ви вмієте їсти двічі одну й ту саму їжу. Це корисний талант.

Так минали їхні дні: Джхореа працював, а Джхоре ненароком відкривав світ заново.

Та одного вечора господар, у якого вони служили, несправедливо звинуватив братів у зіпсованому врожаї. Джхореа зрозумів, що краще піти, ніж щодня доводити свою чесність.

Брати зібрали речі й вирушили в дорогу.

Під вечір вони залізли на велике дерево, щоб безпечно переночувати. Незабаром під деревом зупинився раджа зі своїм почтом. Вони їхали на свято й везли барабани, тканини, посуд і безліч пакунків.

Усі повкладалися спати.

Джхоре побачив великий барабан і прошепотів:

— Брате, я завжди хотів дізнатися, як він звучить уночі.

— Навіть не думай, — відповів Джхореа.

Та Джхоре випадково зачепив суху гілку. Вона впала просто на барабан.

Бум-м-м!

Люди прокинулися, коні заметушилися, хтось закричав:

— Грім!

Хтось інший:

— Лісовий дух!

За мить весь почет уже від'їжджав дорогою.

Брати спустилися.

— Ми повинні повернути їхні речі, — сказав Джхореа.

— А барабан теж?

— Особливо барабан.

Вони наздогнали почет наступного ранку. Раджа спершу здивувався, а потім розсміявся, почувши правду.

— Якби ви хотіли красти, не наздоганяли б мене, щоб усе повернути. За чесність дам вам роботу при моєму господарстві.

Так брати оселилися біля палацу.

Джхореа добре працював і швидко здобув повагу. Джхоре ж продовжував дивувати всіх.

Одного разу його послали на поле по стигле зерно.

Він побачив на колосках безліч дрібних комах.

— Не турбуйтеся, — сказав він рослинам. — Я вас урятую.

На щастя, цього разу він не став палити поле, як зробив би герой старої суворої казки. Він побіг по димар для бджіл, який бачив у садівника. Трохи диму відігнало комах, і зерно врятували.

Джхореа здивувався.

— Ти сам це придумав?

— Я просто подумав довше, ніж зазвичай.

— Продовжуй так робити, — усміхнувся брат.

Іншого дня Джхоре почув, як сухі стручки рослин тріщать на вітрі.

— Хто мене кличе? — запитав він.

Трісь-трісь!

— Знову?

Він уже хотів образитися на поле, але згадав слова брата: спершу подумай.

Джхоре сів на землю й слухав. Зрозумів, що це насіння торохтить усередині стручків.

— Ага! То ви не сваритеся. Ви просто музиканти.

Він нарізав кілька сухих стручків, зробив із них брязкальця й приніс дітям у село.

Незабаром усі вже знали Джхоре не як хлопця, що все плутає, а як людину, яка бачить у звичайних речах щось несподіване.

Одного дня брати посварилися. Джхореа був утомлений і сказав різкі слова. Джхоре образився й побіг геть.

За селом він зустрів мандрівників, які шукали дорогу через джунглі.

— Я покажу, — сказав Джхоре.

Він ішов попереду, але раптом почув у кущах тигра.

Джхоре завмер. Тигр теж завмер.

Хлопець згадав, що тварина, можливо, боїться його не менше, ніж він її. Він повільно відступив, не повертаючись спиною, і тихо повів людей іншою стежкою.

Так вони безпечно дісталися села.

Мандрівники подарували Джхоре торбинку сушених фіг і подякували за кмітливість.

Коли він повернувся додому, Джхореа вже скрізь його шукав.

— Брате! Я думав, з тобою щось сталося.

— А я думав, ти на мене дуже сердитий.

— Сердився. Але це не означає, що хочу тебе втратити.

Джхоре простягнув йому фігу.

— Тоді мир?

— Мир.

Брати сіли на ґанку й поділили фіги порівну.

Згодом Джхореа став керувати великим господарством раджі. А Джхоре навчав молодших пастухів і дітей простого правила:

— Якщо не зрозумів слова, перепитай. Якщо щось здається дивним, придивися ще раз. А якщо дуже хочеться зробити перше, що спало на думку, порахуй хоча б до трьох.

Діти сміялися:

— А ти сам завжди так робиш?

Джхоре чесно відповідав:

— Тепер майже завжди.

І вони жили разом мирно, допомагаючи один одному. Бо один брат умів добре планувати, а другий — дивитися на світ так, як ніхто інший.

І виявилося, що коли терпіння дружить із допитливістю, навіть найбезглуздіше непорозуміння може перетворитися на добру історію.

І виявилося, що коли терпіння дружить із допитливістю, навіть найбезглуздіше непорозуміння може перетворитися на добру історію.