Дванадцять мисливців

Дванадцять мисливців

Колись жив молодий принц, який дуже кохав одну принцесу. Вони давно знали одне одного, багато розмовляли про майбутнє і вже домовилися, що одного дня одружаться.

Та одного ранку до палацу прискакав гонець.

— Ваша Високосте, ваш батько тяжко занедужав. Він просить вас негайно повернутися додому.

Принц засмутився. Перед дорогою він зняв із пальця перстень і простягнув його своїй нареченій.

— Бережи його, — сказав він. — Це знак моєї обіцянки. Я повернуся по тебе.

Вона наділа перстень і кивнула.

— Я чекатиму.

Принц поспішив до батькового королівства. Старий король був уже дуже слабкий. Йому хотілося знати, що після нього в країні все буде спокійно й упорядковано. Тому він попросив сина виконати давню домовленість між двома королівськими родинами й одружитися з принцесою сусіднього королівства.

Принц був розгублений і засмучений. У ту хвилину він думав лише про хворого батька й погодився, не зваживши, що вже дав іншу обіцянку.

Невдовзі старий король помер, і молодий принц став королем.

Минув час жалоби. Радники нагадали новому королю про слово, дане батькові. Він відправив послів до сусіднього королівства, і там почали готуватися до весілля.

Коли перша наречена дізналася про це, їй стало дуже боляче. Проте замість того щоб сидіти й чекати чужого рішення, вона вирішила сама дізнатися, що сталося.

— Батьку, — сказала вона своєму королю, — допоможи мені знайти одинадцять сміливих дівчат, які погодяться вирушити зі мною в дорогу.

— Навіщо? — здивувався батько.

— Я хочу потрапити до двору того, хто дав мені слово. Але не як гостя. Мені треба побачити його таким, яким він став, і зрозуміти правду.

Король не став її відмовляти. Невдовзі знайшлися одинадцять дівчат приблизно її зросту й статури. Усі вони вміли їздити верхи, ходити лісом, стріляти з лука або добре зналися на конях.

Для всіх дванадцятьох пошили однаковий мисливський одяг. Принцеса сховала волосся під капелюхом, інші зробили так само, і невеликий загін вирушив у дорогу.

Прибувши до палацу, принцеса сказала воротарям:

— Ми дванадцять мисливців. Чули, що король часто виїздить у ліси. Можливо, йому потрібні вправні помічники.

Король вийшов подивитися на новоприбулих. Він не впізнав свою колишню наречену. Мисливці трималися впевнено, коні були доглянуті, а спорядження — охайне.

— Залишайтеся, — сказав король. — Мені знадобляться такі люди.

Так принцеса й одинадцять її супутниць стали відомі при дворі як Дванадцять мисливців.

У короля жив незвичайний лев. Він не тільки розумів людську мову, а й любив удавати, ніби знає всі таємниці світу.

Одного вечора лев сказав королю:

— А твої дванадцять мисливців зовсім не ті, за кого себе видають.

— І хто ж вони? — усміхнувся король.

— Дівчата!

— Звідки ти знаєш?

Лев важливо хитнув гривою.

— Це легко перевірити. Розсип перед дверима горох. Я чув, що чоловіки ступають так твердо, що горошини не рухаються, а жінки неодмінно їх розкотять.

Король засміявся.

— Дивна в тебе наука, але гаразд. Побачимо.

Один доброзичливий слуга почув цю розмову й попередив мисливців.

— Лев надумав вас випробовувати.

Принцеса лише посміхнулася.

— Тоді завтра всі дивіться під ноги й ступайте спокійно. Горох слизький для кожного, незалежно від того, хто ти.

Наступного ранку вони пройшли коридором так обережно, що майже жодна горошина не покотилася.

— Бачиш? — сказав король левові.

Та лев не здавався.

— Їх попередили. Треба інший доказ. Постав у передпокої дванадцять прядок. Дівчата неодмінно зупиняться біля них, а чоловікам вони зовсім не цікаві.

Слуга знову передав усе мисливцям.

— От дивина, — сказала одна з дівчат. — Мій брат удома пряде краще за мене.

Усі тихо розсміялися.

— Просто йдемо далі, — вирішила принцеса. — Нехай лев сам розбирається зі своїми вигадками.

Наступного дня дванадцять мисливців пройшли повз прядки, навіть не спинившись.

Король похитав головою.

— Леве, мабуть, не варто вгадувати людей за тим, як вони ходять або що їм подобається.

Лев фиркнув, але більше випробувань не пропонував.

Минали тижні. Дванадцять мисливців супроводжували короля в лісових поїздках, допомагали знаходити стежки, доглядали коней і не раз виручали загін, коли той збивався з дороги. Найбільше король довіряв їхньому ватажкові. Йому здавалося, що поруч із цим молодим мисливцем дивно легко говорити про речі, які він не міг сказати нікому іншому.

Одного дня загін саме повертався з лісу, коли назустріч прискакав гонець.

— Ваша Величносте! Принцеса із сусіднього королівства вже в дорозі. Її почет буде тут завтра.

Почувши це, ватажок Дванадцяти мисливців раптом зблід.

Усе, що принцеса так довго тримала в собі, підступило до серця одночасно: обіцянка, перстень, дорога, місяці невідомості.

Вона похитнулася й опустилася на траву.

Король миттю зіскочив із коня.

— Що з тобою? Ти поранений?

Він нахилився допомогти й випадково побачив на руці мисливця знайомий перстень.

Король завмер.

Він пам’ятав цей перстень. Сам колись надів його на долоню людини, якій обіцяв повернутися.

— Це ти? — тихо запитав він.

Принцеса зняла капелюх.

— Я.

Довгу мить вони мовчали.

— Чому ти не написала мені? — спитав король.

— Я хотіла почути правду від тебе, а не від послів, — відповіла вона. — І хотіла знати, чи пам’ятаєш ти своє слово, коли ніхто тобі про нього не нагадує.

Король опустив голову.

— Я пам’ятав. Але в найтяжчу хвилину дав батькові іншу обіцянку. А потім дозволив обов’язку вирішувати замість мене. Це було несправедливо і до тебе, і до принцеси, яка зараз їде сюди.

Він одразу наказав послати їй назустріч гінця з чесним поясненням і проханням зупинити весільні приготування. У листі король визнав свою помилку й попросив пробачення за те, що втягнув її в історію, не розібравшись із власними обіцянками.

Сусідня принцеса, дізнавшись правду ще до прибуття в палац, повернулася додому. Вона була розчарована, але рада, що обман не тривав довше.

А король і його перша наречена ще багато говорили. Вони не поспішали вдавати, ніби нічого не сталося. Принцеса розповіла про свою образу, король — про страх і розгубленість після смерті батька. І лише коли обоє зрозуміли одне одного, вирішили знову бути разом.

Невдовзі в палаці відсвяткували весілля.

Одинадцять подруг принцеси сиділи на почесних місцях. Доброзичливий слуга теж був серед гостей. А чарівний лев лежав біля сходів і робив вигляд, що від самого початку все саме так і передбачав.

— Тільки більше ніяких випробувань із горохом, — сказала йому королева.

Лев поважно кліпнув.

— Домовилися. Відтепер я судитиму про людей лише після того, як із ними познайомлюся.

І це, мабуть, було наймудріше з усього, що він коли-небудь казав.

І це, мабуть, було наймудріше з усього, що він коли-небудь казав.