Дивовижний перстень

Дивовижний перстень

Колись давно жив король, у якого було двоє синів. Старший був розважливий і спокійний, а молодший — добрий, веселий і трохи надто легковажний. Коли батько помер, брати успадкували його скарби.

Та молодший принц дуже швидко почав витрачати свою частку. То влаштує бенкет для пів міста, то купить коштовну річ, яка вже наступного дня йому не потрібна, то роздасть гроші всім, хто попросить. Нарешті старший брат сказав:

— Брате, так не може тривати без кінця. Давай чесно поділимо все, що залишилося. Кожен відповідатиме за свою частку сам.

Так вони й зробили.

Та минуло зовсім небагато часу, і молодший принц знову залишився майже ні з чим. У нього була лише маленька прикраса, яку дружина берегла як останню цінну річ.

— Візьми її, — сказала вона. — Але пообіцяй, що цього разу витратиш гроші з розумом.

Принц продав прикрасу й отримав чотири золоті монети. Він поклав їх до кишені й вирушив у дорогу.

— Повернуся лише тоді, коли навчуся сам заробляти й не марнувати того, що маю, — сказав він.

Не встиг принц далеко відійти від міста, як побачив чоловіка з кішкою.

— Скільки хочеш за неї? — запитав принц.

— Одну золоту монету.

Принц подивився на кішку. Вона сиділа тихо, але дивилася так розумно, ніби все розуміла.

— Домовилися!

І віддав одну монету.

Далі на дорозі йому зустрівся чоловік із собакою.

— А за собаку скільки?

— Одну золоту.

— Беру!

Ще через кілька годин принц побачив продавця з папугою.

— Цей птах коштує одну золоту, — сказав чоловік.

— Тоді він іде зі мною.

У принца залишилася остання монета.

Під вечір йому трапився мандрівний мудрець, а біля нього в плетеному кошику лежала змія.

— Скільки за змію? — запитав принц.

Мудрець здивувався:

— Навіщо тобі змія?

— Сам не знаю. Але, здається, вона дивиться на мене так, ніби просить допомоги.

— Одна золота монета.

Принц віддав останню монету.

І ось стоїть він посеред дороги: грошей немає, зате поруч кішка, собака, папуга й змія.

— Ну що ж, друзі, — сказав він, — тепер нам усім доведеться працювати.

Принц наймався то носити воду, то допомагати на базарі, то розвантажувати вози. Робота була важка, руки втомлювалися, спина боліла. Та вперше у житті він зрозумів, скільки праці стоїть за кожною монетою.

Одного вечора змія підповзла до нього й тихо сказала:

— Ти врятував мене, коли міг витратити останню монету на себе. Ходімо до мого батька. Він захоче віддячити тобі.

Принц не злякався й пішов за змією.

Вони прийшли до великого кам’яного пагорба. У ньому відкрилася вузька брама, за якою виблискувала підземна зала. Там жив батько змії, старий і могутній володар підземного царства.

— Кажи, чого бажаєш, — промовив він. — Золота? Коштовностей? Слуг?

Перед входом змія встигла шепнути принцові:

— Попроси тільки перстень у нього на руці.

Тож принц відповів:

— Дякую, мені нічого не треба.

Старий володар здивувався.

— Нічого?

— Хіба що маленький перстень на згадку.

Обличчя володаря стало суворим.

— Ти просиш найдорожчу річ, яку я маю. Але я дав слово нагородити тебе. Бери.

Принц узяв простий на вигляд перстень і вийшов разом зі змією.

— Невже я не помилився? — запитав він. — Може, краще було попросити мішок золота?

Змія засміялася.

— Мішок золота колись спорожніє. А цей перстень виконує бажання. Тільки користуйся ним розумно.

Вона пояснила: треба обрати чисте місце, покласти перстень у центр і попросити про те, що справді необхідно.

Незабаром принц зголоднів. Він зупинився біля дороги й сказав:

— Персню, якщо можеш, дай нам вечерю на всіх.

І раптом перед ним з’явилися хліб, рис, фрукти, солодощі й миска води для тварин.

— Оце так! — вигукнув папуга.

Кішка замуркотіла, собака заметляв хвостом, а принц лише похитав головою.

— Ось тепер я розумію, чому твій батько не хотів із ним розлучатися.

Наступного дня вони прийшли до великого приморського міста. На площі глашатай оголошував:

— Король шукає майстра, який збудує серед моря прекрасний палац до світанку. Хто впорається, отримає велику нагороду!

У старому оголошенні була ще й сувора погроза для тих, хто зазнає невдачі. Але принц подумав: «Якщо вже маю чарівний перстень, то можу спробувати без зайвого ризику».

Він прийшов до короля.

— Я збудую палац.

— Ти певен? — запитав король.

— Певен.

Тієї ночі принц поклав перстень на чисту тканину й сказав:

— Персню, збудуй серед моря золотий палац зі сходами до берега. Такий, щоб у ньому було світло, затишно й безпечно.

На світанку море заграло сонячними іскрами. А серед хвиль стояв неймовірний палац. Його башти сяяли, вікна блищали, а широкі сходи спускалися просто до води.

Король виконав обіцянку й запропонував принцові половину королівства.

— Дякую, — відповів той, — але мені досить палацу. Я хочу навчитися добре жити з тим, що вже маю.

Королівська донька прийшла подивитися на диво. Вона й принц довго розмовляли, сміялися, гуляли золотими залами. Згодом вони вирішили одружитися — не через нагороду, а тому що по-справжньому сподобалися одне одному.

Так вони оселилися в палаці серед моря. Собака супроводжував принца в мандрівках, кішка любила дрімати на сонячних сходах, а папуга розважав усіх розмовами.

Одного дня принцеса сказала:

— Цей палац золотий. А що, як і моє волосся стане золотим?

Принц засміявся:

— Тобі й без золота добре.

Але вона наполягала. Тож перстень виконав бажання, і волосся принцеси засяяло теплим золотим світлом.

Якось під час розчісування з гребінця випали дві золоті волосинки. Принцеса загорнула їх у зелений листок і пустила по воді.

Хвилі понесли листочок далеко-далеко, до іншого берега. Там його знайшов прач. Побачив золоті волосинки й відніс їх до свого короля.

Королівський син, почувши про дивовижну золотоволосу дівчину, загорівся бажанням будь-що її знайти.

— Я хочу побачити власницю цього волосся, — сказав він.

На пошуки вирушила хитра стара радниця. Вона наказала зробити красивий човен і попливла туди, звідки, на її думку, принесло листок.

Нарешті вона дісталася золотого палацу.

Принц якраз був у дорозі. У палаці лишилися принцеса, кішка й папуга.

— Ой, люба племіннице! — вигукнула незнайомка, щойно побачила принцесу. — Невже ти мене не впізнаєш? Я твоя далека тітка!

Принцеса ніколи не чула про таку родичку, але стара говорила так переконливо, що її впустили до палацу.

Кілька днів вона поводилася лагідно, розповідала історії й удавала турботливу гостю. А потім почала випитувати:

— Як же ти живеш тут сама, коли чоловік їде? А якщо щось станеться? Хто допоможе тобі?

Принцеса необережно розповіла про чарівний перстень.

— Тоді нехай чоловік залишає перстень тобі, — порадила стара. — Так буде безпечніше.

Наступного ранку принц перед дорогою віддав перстень дружині.

Стара лише цього й чекала.

— Ходімо, покажу тобі мій човен, — сказала вона.

Принцеса спустилася до моря. Щойно вона ступила на човен, веслярі налягли на весла.

— Зачекайте! Я не хочу нікуди їхати! — вигукнула принцеса.

Та хитра радниця забрала перстень і наказала плисти далі.

У далекому місті принцеса твердо сказала:

— Я не дам вирішувати за мене. У мене є чоловік і дім. Я повернуся до них.

Вона попросила трохи часу, сподіваючись придумати шлях назад.

А тим часом принц повернувся до морського палацу й не знайшов дружини.

— Її забрала та жінка з човном, — сказав папуга.

Принц дуже засмутився.

— Без персня я нічого не можу зробити.

— Не зовсім нічого, — муркнула кішка. — У тебе є друзі.

Папуга піднявся в небо й полетів шукати принцесу. Довго кружляв над морями й містами, доки нарешті помітив знайомий золотий блиск її волосся.

— Ми прийшли по тебе, — прошепотів він, сівши біля вікна.

— Але перстень у старої. Вона не випускає його з рук.

Кішка, яка дісталася міста разом із торговим човном, одразу придумала план.

Уночі принцеса насипала біля стіни кілька зернин рису. На запах прибігла мишка. Кішка стрибнула перед нею, але не схопила.

— Не бійся, — сказала вона. — Нам потрібна лише допомога.

Мишка погодилася. Вона тихенько пробралася до кімнати старої, розбудила її шарудінням, і та спросоння випустила перстень із руки.

Папуга миттю підхопив його дзьобом.

— Є!

Він полетів до принца так швидко, як тільки міг.

Коли перстень знову опинився у принца, той не став просити золота чи помсти.

Він сказав лише:

— Персню, поверни мою дружину додому, якщо вона сама цього хоче.

І тієї ж миті принцеса опинилася в золотому палаці.

Вони обійнялися, а кішка, собака й папуга здійняли такий галас, що навіть хвилі ніби засміялися разом із ними.

Пізніше принц довго думав про все, що сталося.

Колись він вважав, що найбільше щастя — мати скарби. Потім думав, що чарівний перстень вирішить будь-яку проблему. Але тепер зрозумів: найцінніше не те, що можна наказати з’явитися одним бажанням.

Без доброти він ніколи не врятував би змію.

Без праці не навчився б цінувати гроші.

Без вірних друзів не повернув би перстень.

А без довіри й поваги не зміг би бути щасливим удома.

Відтоді принц користувався чарівним перснем дуже рідко. Він допомагав людям після бурі, лагодив зруйновані мости, приносив воду туди, де її бракувало, але ніколи більше не бажав багатства лише заради багатства.

А кішка, собака й папуга жили у золотому палаці як справжні почесні друзі.

Кажуть, той дивовижний перстень ще довго зберігав свою силу. Та найбільшим дивом було інше: його власник нарешті навчився розумно бажати.

Кажуть, той дивовижний перстень ще довго зберігав свою силу. Та найбільшим дивом було інше: його власник нарешті навчився розумно бажати.