Дзеркало, що наробило клопоту

Дзеркало, що наробило клопоту

Примітка: м’яка дитяча адаптація. Збережено комічний сюжет про родину, яка вперше бачить дзеркало й приймає власні відображення за чужих людей. Старі покарання, грубі сімейні сцени та застарілі соціальні описи прибрано.

Давним-давно, коли дзеркала були рідкістю, а подорож із далекого села до Сеула здавалася майже пригодою через півсвіту, жив мельник на ім’я Кім.

У Кіма була велика родина: дружина, дві доньки, старенькі батьки, кіт, собака й такий упертий віслюк, що його теж усі вважали членом сім’ї.

Одного дня Кім зібрався до столиці продавати зерно.

— Привези мені гарну стрічку, — попросила старша донька.

— А мені шпильку для волосся, — сказала молодша.

— Мені нічого не треба, — сказала дружина, а потім подумала й додала: — Хіба що трохи доброї тканини.

Бабуся попросила чай, дідусь — нову трубку, а віслюк, якби міг говорити, напевно попросив би мішок моркви.

Кім вирушив до Сеула.

Столиця приголомшила його. На вулицях було стільки людей, що здавалося, ніби все королівство вирішило зустрітися в одному місці. У крамницях висіли шовки, блищав металевий посуд, пахло чаєм, солодощами й свіжою випічкою.

Кім купив подарунки для всіх і вже збирався додому, коли продавець у крамниці сказав:

— Якщо хочеш побачити справжню дивину, зайди навпроти. Там продають круглу річ, у якій живе дуже знайоме обличчя.

— Знайоме обличчя? — зацікавився Кім.

Він перейшов вулицю й побачив на прилавку круглий полірований диск.

У ньому був чоловік.

Кім нахилився ближче.

Чоловік теж нахилився.

Кім підняв брову.

Незнайомець зробив те саме.

Кім швидко озирнувся.

За спиною нікого.

Він знову глянув у диск.

Чоловік повернувся.

— Десь я тебе бачив, — пробурмотів Кім.

Він усміхнувся. Чоловік усміхнувся теж.

Кім зробив смішну гримасу. Незнайомець негайно відповів точно такою самою.

— От дивина!

Кім вирішив купити круглий предмет і привіз його додому в маленькій коробці.

Спершу він роздав подарунки. Доньки крутилися зі стрічками перед бабусею, дідусь оглядав нову трубку, дружина розгладжувала тканину.

А коробку з дивною річчю Кім поставив на стіл і пішов перевірити млин.

— А це що? — запитала старша донька.

Вона відкрила коробку.

Дівчина в дзеркалі здивовано подивилася на неї.

— Мамо! Тут якась дівчина!

Молодша сестра підбігла.

— Дай мені!

Тепер у круглому диску з’явилася інша дівчина.

— Вона ще й змінюється! — прошепотіла молодша.

Дружина Кіма забрала річ у доньок.

І побачила жінку приблизно свого віку.

— Хто це така? — обурилася вона. — І навіщо чоловік привіз її з Сеула?

— Може, вона живе всередині коробки? — припустила донька.

На шум прийшла бабуся.

— Що ви всі кричите?

Їй простягнули дзеркало.

Бабуся глянула й аж відсахнулася.

— Та там якась старенька! І дивиться просто на мене!

— Ось бачите! — вигукнула невістка. — У цій штуці ціла родина!

Почувши галас, зайшов дідусь.

— Що сталося?

— Подивися сам.

Дідусь глянув у дзеркало.

— Оце вже занадто! — сказав він. — Там якийсь дід у моєму віці. Та ще й дивиться так, ніби це його дім.

Усі заговорили одночасно.

— Молода жінка!

— Ні, стара!

— Там дівчина!

— Я бачив діда!

Кіт сидів на лавці й спостерігав за людьми з виразом великого розчарування в людському розумі.

У цей момент повернувся Кім.

— Що за ярмарок у хаті?

Дружина простягнула йому круглий диск.

— Поясни, кого ти привіз зі столиці!

Кім глянув.

Там був той самий знайомий чоловік із крамниці.

— Ага! — вигукнув він. — Ось він! Я так і не міг згадати, хто це.

— То ти його знаєш? — підозріло спитала дружина.

— Ні… тобто так… ніби знаю.

Тепер навіть Кім заплутався.

Родина вирішила віднести дивну річ до сільського судді, який славився тим, що знав відповіді майже на всі запитання. Принаймні сам він так говорив.

Суддя урочисто прийняв коробку.

— Отже, ви стверджуєте, що всередині по черзі з’являються різні люди?

— Саме так, ваша честь.

Суддя підніс дзеркало.

На нього подивився чоловік у суддівському капелюсі.

Суддя завмер.

— Хто дозволив іншому судді прийти в моє село?

— Бачите! — зашепотіла родина. — Ми ж казали!

Суддя повернув дзеркало ліворуч. Незнайомець теж повернувся.

Праворуч — і той повторив.

— Він ще й передражнює мене!

У залі почався такий галас, що писар перестав записувати справи, а сторож визирнув надвір перевірити, чи не почалося свято.

Саме тоді до села прибув королівський інспектор зі столиці.

Почувши суперечку, він зайшов усередину.

— Що тут відбувається?

Суддя поклав круглий диск на подушку.

— Ось причина. Ця річ показує невідомих людей і вже посварила цілу родину. А тепер ще й якийсь суддя намагається зайняти моє місце.

Інспектор подивився на дзеркало.

Потім на суддю.

Потім знову на дзеркало.

Він ледве стримував усмішку.

— Це не чарівна в’язниця й не будинок для чужих людей. Це дзеркало.

— Дзер… що? — перепитав Кім.

— Воно повертає вам ваше власне відображення. Дивіться.

Інспектор підняв праву руку. Людина в дзеркалі зробила те саме.

— Тепер ви, — сказав він судді.

Суддя підняв капелюх. Суддя в дзеркалі теж зняв капелюх.

Дружина Кіма обережно глянула.

— Тобто ця жінка… це я?

— Саме так.

Доньки одночасно потяглися до дзеркала.

— А дівчата?

— Ви самі.

Бабуся подивилася ще раз, поправила волосся й сказала:

— Хм. А старенька, між іншим, симпатична.

Усі замовкли.

А потім Кім засміявся.

За ним засміялися доньки. Потім дружина, дідусь, бабуся, суддя й навіть строгий писар.

Сміялися вони так довго, що сторож знову заглянув усередину.

— Тепер що сталося?

— Ми нарешті познайомилися із самими собою! — відповів суддя.

Інспектор сказав:

— Знаєте, дзеркало може бути корисним не лише для зачіски. Воно нагадує: перш ніж сердитися на когось, варто перевірити, чи не бачимо ми просто власний страх або здогад.

Суддя урочисто кивнув, ніби сам збирався сказати саме це.

Родина Кіма повернулася додому в чудовому настрої.

Відтоді дзеркало висіло в найкращій кімнаті. Спочатку всі підходили до нього по десять разів на день. Дідусь тренував серйозний вираз обличчя. Доньки пробували нові зачіски. Бабуся щоразу посміхалася своєму відображенню.

А дружина Кіма одного дня сказала:

— Добре, що ти купив цю річ.

— Я теж так думаю.

— Але наступного разу, коли привезеш із Сеула щось дивне, спочатку поясни, що воно таке.

Кім погодився.

Незабаром у селі з’явилося ще кілька дзеркал. Люди вже не боялися «незнайомців» усередині, а крамарі в Сеулі дивувалися, чому саме з одного далекого села раптом приїздить стільки покупців.

А старий сімейний кіт так ніколи й не зрозумів, через що був увесь той галас. Він глянув у дзеркало один раз, побачив кота, понюхав скло й пішов спати.

Можливо, саме тому в цій історії він виявився наймудрішим.

Можливо, саме тому в цій історії він виявився наймудрішим.