Джек і його товариші

Джек і його товариші

Робоча українська назва: Джек і його товариші

Колись жила бідна вдова, і був у неї один син на ім’я Джек. Літо того року видалося неврожайним. Старі запаси майже скінчилися, а молода картопля на городі ще не достигла.

Одного вечора Джек сказав:

— Мамо, я піду шукати роботу. Якщо пощастить, повернуся не з порожніми руками.

Мати спекла йому круглий корж, поклала трохи сиру та яблуко й на світанку провела до воріт.

— Бери моє благословення, синку, — сказала вона. — І пам’ятай: добра дорога починається з доброго вчинку.

Джек обійняв матір і рушив у путь.

Він ішов від ферми до ферми, але роботи ніде не було. Надвечір дорога привела його до болотистої низини. Там Джек почув жалібне:

— Гей, друже! Допоможи!

У багнюці загруз ослик. Він так тягнувся до сухої купини, що тільки вуха стирчали рівно, мов дві свічки.

— Тримайся, — сказав Джек.

Він наносив каміння й дерну, зробив тверду стежку, і ослик нарешті вибрався.

— Дякую! — сказав той, обтрушуючи ноги. — Мене звати Недді. Куди ти прямуєш?

— Шукаю щастя й роботу до осені.

— Тоді ходімо разом. Удвох дорога коротша.

Так у Джека з’явився перший товариш.

У наступному селі вони побачили пса, за яким ганялися галасливі хлопчаки. Пес кинувся до Джека, а Недді так гучно заревів, що бешкетники розбіглися.

— Оце голос! — захопився пес. — Я Коулі. Дозвольте й мені йти з вами.

— Ласкаво просимо, — відповів Джек.

За селом вони сіли перепочити. Джек поділився їжею з Коулі, а Недді знайшов соковитий будяк. Саме тоді з-за кам’яної огорожі почувся тоненький нявкіт.

До них підійшов худий кіт.

— Здається, ти давно не обідав, — сказав Джек і простягнув йому шматочок сиру.

— Мене звати Том, — промуркотів кіт після частування. — А куди прямує така поважна компанія?

— Шукати щастя.

— Щастя краще шукати гуртом. Я з вами.

Невдовзі друзі почули метушню в полі. Лис ніс у зубах чорного півня. Коулі кинувся навздогін, і лис, не бажаючи сперечатися з таким швидким псом, випустив здобич та зник у кущах.

Півень тремтів, але швидко оговтався.

— Ви врятували мене! — прокукурікав він. — Якщо дозволите, я теж стану вашим товаришем.

— Місця вистачить, — сказав Недді. — Коли втомишся, сідай мені на спину.

Отак дорогою вже йшли п’ятеро: Джек, Недді, Коулі, Том і Чорний Півень.

Коли сонце сховалося, поблизу не було жодного будинку. Друзі влаштувалися на ніч у лісі. Джек ліг на суху траву, пес і кіт примостилися біля теплого боку Недді, а півень злетів на гілку.

Серед ночі Чорний Півень раптом прокинувся.

— Ку-ку-рі-ку! Бачу світло!

— Яке ще світло? — сонно пробурмотів Недді.

Джек підвівся й придивився.

— Це не світанок. Там горить вікно. Може, нас пустять переночувати.

Вони рушили крізь кущі й незабаром побачили будинок у низині. Та коли підійшли ближче, почули гучні голоси.

Джек приклав палець до губ.

— Тихо. Спершу поглянемо, хто там.

Усередині сиділо шестеро грабіжників. На столі лежали мішечки з монетами, срібні речі й коштовності.

— Добре ми сьогодні поживилися в замку лорда Данлавіна, — хвалився один. — Без його нечесного воротаря нам би не вдалося проникнути всередину!

Джек усе почув.

— Друзі, — прошепотів він, — ці речі крадені. Треба прогнати грабіжників, але так, щоб вони самі захотіли втекти.

Він швидко придумав план.

Недді сперся передніми копитами на підвіконня. Коулі виліз йому на спину. Том умостився на Коулі, а Чорний Півень сів найвище.

Джек підняв руку.

— Раз… два… три!

— І-А-А-А! — заревів Недді.

— ГАВ-ГАВ-ГАВ! — загримів Коулі.

— НЯ-А-А-АВ! — заверещав Том.

— КУ-КУ-РІ-КУ-У-У! — закричав півень.

А Джек басом додав:

— Усе оточено! Виходьте негайно!

Грабіжники підскочили. У темному вікні вони побачили дивну високу істоту з вухами, зубами, блискучими очима й гребенем на голові.

— Лісове чудовисько! — заволав один.

— Та ще й не одне! — додав другий.

Шестеро грабіжників вискочили через задні двері й помчали в ліс так швидко, що навіть не згадали про крадене.

Друзі ввійшли до будинку.

— Спершу вечеря, потім варта, — вирішив Джек.

Вони знайшли хліб, овочі й теплу юшку. Після довгої дороги це було справжнє свято. Потім усі розмістилися на ніч: Джек у кімнаті, Недді у стайні, Коулі біля дверей, Том біля вогнища, півень на жердині.

Тим часом у лісі грабіжники почали шкодувати про залишені коштовності.

— Хто піде перевірити будинок? — спитав їхній ватажок.

Усі раптом зацікавилися місяцем, деревами й власними черевиками.

— Гаразд, піду сам, — буркнув ватажок.

Він навшпиньки повернувся до будинку. Усередині було темно.

Біля вогнища блиснули два зелені вогники.

— Хто тут? — прошепотів він.

— Мр-р-р-няв! — Том раптом стрибнув на полицю, і кілька ложок дзенькнули об підлогу.

Грабіжник сахнувся назад і наступив на дерев’яну миску.

— Гав! — озвався Коулі біля дверей.

Чорний Півень зверху гримнув:

— КУ-КУ-РІ-КУ!

Ватажок кинувся до стайні, але Недді саме чхнув так голосно, що двері здригнулися.

Грабіжникові цього вистачило.

Він побіг у ліс і розповів товаришам, що будинок охороняють страшний зеленоокий дух, грізний сторож, крилатий вартовий і громовий звір у стайні.

— Я туди більше ні ногою!

— І ми теж! — хором відповіли решта.

На світанку Джек і його товариші склали золото та срібло в мішок і поклали його на спину Недді.

— Повернемо все власникові, — сказав Джек.

До замку лорда Данлавіна вони дісталися по обіді. Біля воріт стояв той самий воротар, про якого говорили грабіжники.

— Чого вам треба? — непривітно спитав він.

— Побачити господаря замку, — відповів Джек.

— Ідіть собі. Тут не місце для мандрівників і звіринцю.

Тут Чорний Півень нахилив голову й запитав:

— А скажіть-но, добродію, хто відчинив двері шістьом грабіжникам минулої ночі?

Воротар зблід.

— Яким ще шістьом? Я нічого не знаю!

І саме тоді з вікна визирнув лорд Данлавін.

— Цікаво, — сказав він. — Ми ще не називали кількості грабіжників. Звідки ж ти знаєш, що їх було шестеро?

Воротар опустив очі. Таємниця розкрилася.

Джек розв’язав мішок.

— А це ваше майно. Ми знайшли його в лісовому будинку й принесли назад.

Лорд Данлавін не повірив своїм очам.

— Ви повернули все до останньої монети!

Він запросив мандрівників до замку, нагодував їх і вислухав усю історію. Потім сказав:

— Людина, яка допомагає слабким, ділиться останнім і повертає чуже, заслуговує на довіру. Джеку, залишайся в мене керувати господарством, якщо хочеш.

Джек погодився, але поставив одну умову:

— Мої товариші залишаються зі мною.

Недді отримав найкраще місце у стайні. Коулі став улюбленим дворовим псом. Том оселився біля кухні, де завжди було тепло. Чорний Півень щоранку будив увесь двір.

А щойно Джек отримав першу платню, він послав частину матері й незабаром забрав її до себе.

Так він знайшов щастя. Та не там, де спочатку шукав.

Бо найбільша удача чекала не в золотому мішку і не за воротами багатого замку. Вона крокувала поруч із ним усю дорогу: на чотирьох копитах, чотирьох лапах, м’яких котячих лапках і двох півнячих ногах.

І Джек уже знав: коли допомагаєш комусь піднятися з багнюки, одного дня поруч із тобою може з’явитися справжній товариш.

І Джек уже знав: коли допомагаєш комусь піднятися з багнюки, одного дня поруч із тобою може з’явитися справжній товариш.