Джерело віл

Джерело віл

Точне першоджерело зі spreadsheet: The Laughing Prince: Jugoslav Folk and Fairy Tales — Parker Fillmore (1921), Project Gutenberg #19713, https://www.gutenberg.org/ebooks/19713

У заможного господаря було двоє синів. Старший любив рахувати мішки зерна, монети й чужі помилки. Молодший більше помічав людей: кому треба допомогти донести кошик, у кого зламалася огорожа, кому бракує хліба до вечері.

— З тебе ніколи не буде доброго господаря, — дорікав старший. — Ти все роздаси.

— А з комори, яка ніколи не відчиняється, нікому немає користі, — спокійно відповідав молодший.

Коли батька не стало, він заповів поділити майно порівну. Та старший брат вирішив інакше.

— Тобі вистачить трьох золотих монет і коня, — сказав він. — Решта господарства потребує твердої руки.

— Це несправедливо, — відповів молодший.

— Справедливість нічого не важить без сили.

Молодший не хотів сварки. Він узяв три монети, сів на коня й поїхав шукати власну дорогу.

Через кілька місяців брати випадково зустрілися на широкому шляху.

— Бачиш? — похвалився старший. — У мене поля, будинок, худоба. А ти мандруєш із трьома монетами. Значить, хитрість сильніша за добро.

— Ні, — сказав молодший. — Те, що зло інколи виграє сьогодні, не означає, що воно сильніше назавжди.

Старший засміявся.

— Побиймося об заклад. Запитаємо першого зустрічного.

Назустріч ішов чоловік у темному плащі. Це був лукавий дух, але брати про те не знали.

— Що сильніше: добро чи зло? — запитав старший.

— Зло, звичайно, — відповів незнайомець.

Молодший віддав братові одну монету.

За пагорбом вони зустріли старого селянина. Та то був той самий лукавий дух в іншій подобі.

— Зло сильніше, — заявив він.

Друга монета перейшла до старшого.

Утретє їм трапився торговець із великим капелюхом. І знову це був переодягнений дух.

— У світі перемагає той, хто думає лише про себе, — сказав він.

Молодший віддав останню монету.

— Ну що? — запитав старший.

— Я все одно не вірю, що добро слабше.

— Тоді став коня.

І кінь теж дістався старшому.

Лукавий дух, задоволений сваркою, підкинув у повітря жменю чорного пилу. Пил закрутився просто перед обличчям молодшого. Очі його защипало, світ затуманився, і за мить він уже нічого не бачив.

Старший злякався, але гордість не дозволила йому це показати.

— Ти сам довів себе до біди своїми дурними суперечками, — буркнув він.

— Допоможи хоча б дістатися до джерела під великою ялиною, — попросив молодший. — Я чув воду неподалік.

Старший відвів його до дерева й поїхав, забравши обох коней.

Молодший умив очі прохолодною водою, але темрява не розсіялася. Він сів під ялиною й вирішив чекати ранку.

Опівночі його розбудили голоси. Вони були легкі, наче шелест листя над струмком.

До джерела прийшли віли — чарівні діви гір і лісів.

— Як добре вода сьогодні світиться! — сказала одна.

— Якби люди знали її силу, — озвалася друга, — багато недуг можна було б полегшити.

— Навіть королівській доньці вона допомогла б, — додала третя. — Уже багато місяців жоден лікар не може повернути їй здоров’я.

Коли голоси стихли, молодший брат навпомацки підійшов до води й умився вдруге.

Холодна крапля торкнулася повік.

Темрява посіріла.

Друга крапля — і він побачив обриси ялини.

Третя — і над ним уже сяяли зорі.

— Дякую, — прошепотів він, хоча не знав, чи чують його віли.

На світанку він набрав води в чисту флягу й вирушив до столиці.

Біля палацу стояла черга лікарів, травників і знахарів. Король приймав кожного, бо його донька довго хворіла й майже не виходила із кімнати.

— Я не лікар, — чесно сказав молодший брат. — Але знаю джерело, вода якого допомогла мені повернути зір. Дозвольте принцесі самій вирішити, чи хоче вона спробувати.

Принцеса погодилася. Вона вмила обличчя й руки, випила кілька ковтків, а решту води лікарі використали для компресів.

Диво не було гучним. Не заграли сурми, не спалахнуло світло. Просто день за днем дівчині ставало краще. Через тиждень вона вийшла в сад, через два сама спустилася сходами до короля.

— Проси будь-яку нагороду, — сказав король молодшому братові.

— Дайте мені землю, на якій я зможу працювати, — відповів той. — І дозвольте облаштувати біля дороги безкоштовний колодязь для подорожніх.

Король був вражений.

— Ти міг просити золото.

— Вода врятувала мене, не питаючи, багатий я чи бідний.

Принцеса часто приходила подивитися, як будується колодязь. Вона розмовляла з молодим господарем, слухала його історії й бачила, як він ставиться до робітників, старих і дітей. З часом між ними з’явилася дружба, а згодом — кохання. І лише тоді, коли обидва цього захотіли, вони вирішили одружитися.

Новина дійшла до старшого брата.

— Оце так! — розсердився він. — Я забрав у нього все, а він усе одно має більше. Значить, секрет у тому джерелі.

Уночі він поїхав до великої ялини. Щоб повторити братову пригоду, зав’язав собі очі темною хусткою й сів біля води.

Опівночі прийшли віли.

— Тут хтось є, — сказала одна.

— І прийшов не по допомогу, — озвалася друга. — Від нього пахне не страхом, а жадібністю.

Старший брат завмер.

— Я теж хочу чарівної води! — крикнув він. — Я маю право!

— На воду має право кожен, хто приходить із потребою, — відповіла найстарша віла. — Але не той, хто хоче забрати джерело собі.

Віли не завдали йому шкоди. Вони лише зачарували стежки навколо ялини. До самого світанку старший брат ходив по колу, щоразу повертаючись до того самого каменя.

Коли сонце зійшло, чари зникли.

Брат зняв пов’язку й побачив молодшого, який стояв поруч із кухлем води.

— Ти? — здивувався він. — Звідки знав, що я тут?

— Я знав тебе все життя, — відповів молодший. — Було неважко здогадатися.

Старший опустив очі.

— Я хотів отримати те саме, що й ти.

— Тоді почни не з джерела. Почни з того, що ти забрав.

Довго вони мовчали.

А потім старший сказав:

— Я поверну твою частину батькового спадку. І коня теж. Якщо ти ще захочеш його взяти.

— Коня візьму, — усміхнувся молодший. — А за майно поговоримо чесно й без хитрощів.

Так вони й зробили.

Старший не став добрим за одну ніч. Так не буває. Але він почав учитися: спершу повертати борги, потім питати дозволу, потім іноді ділитися без вигоди для себе.

А біля дороги з’явився великий колодязь. На камені над ним викарбували лише одну фразу:

«Добро не завжди приходить першим. Але йому не треба обманювати, щоб залишитися надовго».

Кажуть, у тих горах і досі є джерело віл. Удень воно звичайне й прозоре. А в місячну ніч іноді здається, що вода світиться зсередини.

Та якщо прийти туди лише за багатством, побачиш у ній хіба власне відображення.

Та якщо прийти туди лише за багатством, побачиш у ній хіба власне відображення.