Ему Діневан і дрохва Ґумблеґаббон

Ему Діневан і дрохва Ґумблеґаббон

Робоча українська назва: Ему Діневан і дрохва Ґумблеґаббон

У дуже давні часи, коли птахи ще радилися між собою, кому бігати рівниною, кому здійматися високо в небо, а кому будити ранок піснею, жив великий ему на ім’я Діневан.

Діневан був високий, сильний і швидкий. Коли він біг відкритою землею, пил здіймався за ним легкою хмаркою. Інші птахи поважали його й часто казали:

— Оце справжній володар рівнини!

Неподалік жила дрохва Ґумблеґаббон зі своєю родиною. Вона теж була гарною птахою: уважною, спритною, з широкими крилами. Та щоразу, коли чула похвалу на адресу Діневана, у неї всередині щось неприємно стискалося.

«Чому всі дивляться тільки на нього? — думала вона. — Хіба я гірша?»

Одного дня Діневан пройшов повз неї, розправив крила й задоволено протягнув своє глибоке:

— Бу-у-ум.

Ґумблеґаббон вирішила, що він хизується навмисне.

— От побачиш, — пробурмотіла вона, — я ще доведу, що розумніша.

Наступного ранку, побачивши Діневана здалеку, Ґумблеґаббон щільно притиснула крила до боків і присіла в траві так, що вони стали зовсім непомітні.

Діневан підійшов ближче.

— Доброго ранку. Чого ти так дивно сидиш?

— Нічого дивного, — відповіла Ґумблеґаббон. — Я просто зрозуміла одну важливу річ.

— Яку?

— Справжньому великому птахові крила зовсім не потрібні.

Діневан здивувався.

— Як це не потрібні?

— Подумай сам. Літати може безліч птахів. А от бігти далеко по землі й покладатися лише на сильні ноги — це вже особливе вміння. Я, наприклад, вирішила більше не користуватися крилами.

Діневан уважно подивився на неї. Крилець і справді майже не було видно.

— Ти їх зовсім не розправляєш?

— Зовсім, — серйозно сказала Ґумблеґаббон. — І всі скоро побачать, яка я незвичайна.

Діневан пішов додому замислений.

Увечері він сказав своїй родині:

— Може, й нам перестати літати? Якщо наша сила в ногах, то навіщо нам крила?

І відтоді Діневани дедалі рідше ними користувалися. Минали сезони. У старі чарівні часи звички могли змінювати навіть тіло, і крила ему ставали все меншими й меншими, поки лишилися зовсім невеликі.

Коли Ґумблеґаббон побачила це, вона вискочила з трави й широко розправила свої крила.

— А я тебе перехитрила! — вигукнула вона. — Мої крила на місці!

Вона змахнула ними й піднялася над рівниною.

Діневан зрозумів, що його обдурили.

— То ти весь цей час лише прикидалася?

Ґумблеґаббон кружляла над ним і сміялася.

Діневан образився дуже сильно.

Спершу він хотів негайно придумати, як помститися. Потім сів у затінку й довго мовчав.

Та образа не відпускала.

За кілька днів він помітив Ґумблеґаббон із великою родиною. Навколо неї бігало багато молодих пташенят.

Тоді Діневан придумав хитрість.

Він попросив більшість своїх малят сховатися за густим кущем, а з собою залишив тільки двох.

Коли Ґумблеґаббон підійшла, Діневан удав, ніби дуже задоволений.

— Я нарешті зрозумів секрет великих і сильних дітей, — сказав він.

— Який ще секрет? — насторожилася Ґумблеґаббон.

— Треба піклуватися лише про двох за раз. Тоді їм дістається більше уваги, більше їжі й більше часу на навчання.

Ґумблеґаббон глянула на двох молодих Діневанів. Вони й справді були великі й міцні.

— А де решта твоїх дітей?

— У родичів, — спокійно відповів Діневан. — Вони поживуть там якийсь час.

Ґумблеґаббон замислилася.

Вона згадала, як сама недавно обдурила Діневана, й запідозрила пастку.

Та заздрість знову зашепотіла:

«А раптом він каже правду? А раптом його двоє виростуть більшими за моїх?»

Того ж дня Ґумблеґаббон домовилася з родичами, щоб частина її молодих пташенят пожила в них на іншому краю рівнини. Біля себе вона залишила двох.

Наступного ранку вона гордо прийшла до Діневана.

— Бачиш? Я теж тепер дбаю лише про двох.

— А де інші? — запитав Діневан.

— У родичів. Я вирішила, що так буде краще.

Тут Діневан покликав:

— Ану, виходьте!

І з-за куща вибігли всі його сховані пташенята.

Ґумблеґаббон витріщила очі.

— Ти мене обдурив!

— Так само, як ти мене, — відповів Діневан.

Ґумблеґаббон уже хотіла сердито закричати, але раптом замовкла.

Обидва птахи подивилися один на одного.

Потім на своїх дітей.

Потім знову один на одного.

— Ми поводимося безглуздо, — нарешті сказала Ґумблеґаббон.

Діневан повільно кивнув.

— Через те, хто більший, хто літає вище й кого частіше хвалять.

— А страждають від цього наші родини.

Ґумблеґаббон полетіла по своїх пташенят, і до вечора вся її родина знову була разом.

Діневан теж зібрав усіх своїх малят.

Та давні чарівні часи вже встигли залишити слід.

Крила Діневанів так і залишилися маленькими. Відтоді ему більше покладаються на сильні ноги й швидкий біг.

А Ґумблеґаббон запам’ятала, як легко заздрість змусила її порівнювати одну родину з іншою. У старій легенді кажуть, що відтоді дрохви відкладають небагато яєць і особливо дбайливо піклуються про молодняк.

А коли птахи рівнини бачили Діневана й Ґумблеґаббон поруч, то вже не сперечалися, хто з них кращий.

Бо один умів блискавично бігати землею.

Інша могла знятися на крилах у повітря.

У кожного була своя сила.

І кожному було набагато легше жити, коли він переставав міряти себе чужими крилами.

І кожному було набагато легше жити, коли він переставав міряти себе чужими крилами.