Ему Діневан і ворони Ван

Ему Діневан і ворони Ван

Робоча українська назва: Ему Діневан і ворони Ван

КАЗКА

Одного разу ему Діневан мандрував разом із двома воронами Ван. Дорога була довга, а небо від самого ранку ставало дедалі темнішим. Над рівниною збиралися важкі хмари, вітер гойдав траву, і незабаром упали перші великі краплі.

— Треба знайти сухе місце, — сказала одна з ворон.

— А ще краще зробити укриття, — додала друга.

Діневан погодився. Разом вони назбирали великих шматків кори, сперли їх один на один і зробили невеликий прихисток. Усередині було тіснувато, зате сухо. Усі троє сіли ближче до середини й заходилися вечеряти тим, що мали із собою.

Дощ швидко посилився. По корі застукотіло так голосно, наче хтось розсипав по даху цілу жменю камінців.

Діневан сидів у найсухішому кутку. Йому було тепло й затишно. І раптом йому спало на думку пожартувати.

Він обережно витягнув довгу ногу й штовхнув нижній шмат кори. Той трохи відхилився, і всередину потягло холодним вітром.

— Ой! — вигукнула перша Ван. — Стіна відходить!

— Треба поправити, поки все укриття не розсипалося, — сказала друга.

Ворони вибігли під дощ, поставили кору на місце й повернулися мокрі, струшуючи краплі з крил.

Діневан зробив дуже серйозний вигляд.

— Добре, що ви вчасно помітили, — сказав він.

Та ледве ворони знову вмостилися, як Діневан удруге непомітно штовхнув кору.

— Знову! — здивувалася одна Ван.

Вони ще раз вибігли надвір. Дощ лив їм на спини, вітер плутав пір’я, а Діневан сидів у сухому кутку і ледве стримував сміх.

Коли це сталося втретє, ворони переглянулися.

— Дивно, — тихо сказала одна.

— Дуже дивно, — відповіла друга. — Вітер дме з іншого боку.

Наступного разу вони не поспішили виходити. Замість цього обидві зробили вигляд, ніби дивляться на дах, а самі краєчком ока стежили за Діневаном.

І побачили, як він знову простягає ногу й підштовхує кору.

Ворони нічого не сказали. Вони просто вийшли надвір, нібито лагодити стіну, а там швидко домовилися про власний жарт.

Біля входу лежав широкий плаский шмат кори, на якому залишився трохи теплий попіл від маленького вогнища. Одна Ван узяла його з одного боку, друга — з іншого. Потім вони набрали у заглибину на корі дощової води й дуже обережно занесли все під навіс.

— Ну що, тримається? — запитав Діневан, знову вдаючи, що ні до чого не причетний.

— Тепер точно триматиметься, — сказала перша Ван.

— А ще ми принесли тобі дещо цікаве, — додала друга.

Вони поставили кору біля входу. Діневан нахилився подивитися, що там.

І саме в цю мить ворони трохи підняли край.

Хлюп!

Холодна дощова вода вихлюпнулася просто під ноги Діневану. Він так несподівано підскочив, що зачепив крилом край укриття, а легка хмарка сажі з теплого попелу сіла йому на груди та дзьоб.

Діневан вибіг надвір і став під дощем. За хвилину він був мокрий з голови до ніг.

Ворони визирнули з укриття.

— Ну як? — запитала одна. — Приємно весь час виходити під зливу?

Діневан мовчав.

— Ми кілька разів мокли тільки тому, що тобі було весело, — сказала друга. — А коли жарт смішний лише одному, це вже не дуже добрий жарт.

Діневан подивився на них, потім на своє забруднене сажею пір’я і нарешті засміявся.

— Гаразд, — визнав він. — Ви мене перехитрили. І, здається, я заслужив цей душ.

Він повернувся під навіс, але цього разу сам став біля стіни, яку раніше розхитував.

— Давайте я її добре закріплю, — запропонував він. — Щоб нікому більше не довелося мокнути через мої вигадки.

Разом вони поставили кору міцніше, підперли її гілками й перевірили всі щілини. Скоро в укритті знову стало сухо й тепло.

Дощ ішов майже до ранку. Діневан більше не чіпав стіну. А коли вітер ставав сильнішим, він сам першим перевіряв, чи все тримається.

Відтоді, кажуть, якщо Діневанові хотілося пожартувати, він спочатку думав: чи буде смішно всім?

Бо добрий жарт зближує. А той, після якого хтось сам-один мокне під дощем, краще залишити невигаданим.

Бо добрий жарт зближує. А той, після якого хтось сам-один мокне під дощем, краще залишити невигаданим.