Фермер Майброу і феї

Фермер Майброу і феї

Робоча українська назва: Фермер Майброу і феї

Колись біля великого зеленого лісу жив фермер на ім’я Майброу. Він умів працювати від світанку до вечора й найбільше мріяв про гарне поле, де можна було б вирощувати кукурудзу та ямс.

Одного ранку Майброу довго ходив околицями, придивляючись до землі. Нарешті біля самого краю лісу знайшов рівну ділянку з темним родючим ґрунтом.

— Оце буде чудове місце, — сказав він. — Тут і сонця достатньо, і до дому недалеко.

Фермер нагострив великий ніж для кущів і взявся до роботи.

Шурх!

Він зрізав першу гілку.

І раптом із лісу почувся голос:

— Хто це рубає кущі?

Майброу завмер. Озирнувся праворуч, ліворуч. Нікого.

Він вирішив, що йому почулося, і знову замахнувся.

Шурх!

— Хто це рубає кущі? — повторив голос.

Тепер Майброу зрозумів: говорив хтось невидимий серед дерев.

У тих місцях розповідали, що в глибині лісу живуть феї. Вони рідко показуються людям, зате добре знають, хто приходить із добрим наміром, а хто хоче лише взяти чуже.

Майброу чемно відповів:

— Це я, фермер Майброу. Хочу підготувати невелике поле, щоб виростити їжу для родини.

У листі щось тихенько задзвеніло, наче хтось засміявся срібними дзвіночками.

— Він відповів чемно, — сказав один голос.

— І не прикидався, що нас не чує, — додав другий.

— Допоможімо йому! — вигукнув третій.

І тут почалося диво.

Кущі зашелестіли самі собою. Сухі гілки складалися в рівні купки. Ліани розплутувалися й відходили вбік. Майброу ледве встигав дивитися, як ділянка ставала чистою.

— Дякую! — сказав він у бік лісу.

— Працюй із землею дбайливо, і земля віддячить, — відповів невидимий голос.

Фермер повернувся додому дуже задоволений. Але нікому не розповів, де саме знайшов поле і хто йому допоміг. Він боявся, що цікаві люди прибіжать до лісу, почнуть вимагати від фей чудес і зіпсують усе.

Минув час. Коли сухі кущі треба було прибрати, Майброу знову прийшов на поле.

Він навмисне постукав руків’ям ножа по старому пеньку.

Тук-тук.

— Хто це стукає біля нашого лісу? — почувся знайомий голос.

— Це я, Майброу. Прийшов готувати землю до посіву.

— Тоді допоможімо Майброу!

І знову робота ніби сама пішла вперед. Сухі рештки швидко зібрали, землю очистили, а пеньки, які заважали, опинилися складеними збоку на дрова.

Наступного дня феї допомогли розпушити ґрунт. Потім настав час садити.

Половину поля Майброу засіяв кукурудзою, а другу половину відвів під ямс.

Дощі прийшли вчасно. Зелені листочки піднялися із землі. Кукурудза тягнулася вгору, а ямс розростався під широким листям.

Щоразу, приходячи на поле, Майброу радів дедалі більше.

— Якщо все достигне, врожаю вистачить надовго, — казав він сам собі.

Та вдома дружина Майброу почала помічати, що чоловік кудись часто йде зранку й повертається задоволений.

— Де твоє нове поле? — спитала вона.

— Біля лісу.

— Покажи мені. Нам потрібні дрова, та й я хочу побачити, що ти там виростив.

Майброу вагався.

— Я покажу дорогу. Але послухай уважно. Якщо на полі почуєш запитання, не відповідай. Просто зроби те, по що прийшла, і повертайся.

— Гаразд, — пообіцяла дружина.

Вона знайшла поле без труднощів і завмерла від подиву.

Кукурудза стояла високими зеленими рядами. Між листям уже наливалися молоді качани. Ямс теж виглядав чудово.

— Ніколи не бачила такого врожаю, — прошепотіла вона.

Вона прийшла лише по дрова. Та молодий качан кукурудзи виглядав таким свіжим і соковитим, що їй дуже захотілося його скуштувати.

«Один качан нічого не змінить», — подумала вона.

Щойно вона простягнула руку й відламала його, з лісу почувся голос:

— Хто це ламає кукурудзу?

Жінка згадала обіцянку й стиснула губи.

Та потім подумала: «Чому я маю мовчати? Це ж поле мого чоловіка».

— Це я, дружина Майброу! — відповіла вона. — Кукурудза росте на нашому полі.

Ліс на мить стих.

Потім голоси весело загомоніли:

— Це дружина Майброу!

— Вона збирає кукурудзу!

— Допоможімо їй, як допомагали чоловікові!

— Ні, зачекайте! — вигукнула жінка. — Я взяла лише один качан!

Але феї вже взялися до роботи.

Шурх-шурх-шурх!

Качани один за одним опинялися на землі.

— Зупиніться! Вони ще зелені!

Та феї вирішили, що раз господиня почала збирати врожай, то треба допомогти їй якнайкраще.

Жінка кинулася до ямсу, сподіваючись урятувати хоча б його. Та, розгубившись, випадково витягла одну молоденьку бульбу.

— Хто це викопує ямс? — спитали з лісу.

— Не треба! — закричала вона. — Я не збираю врожай!

Але було пізно.

— Вона збирає ямс! Допоможімо!

І невидимі руки почали витягати недостиглі бульби із землі.

За кілька хвилин усе поле було прибране так старанно, ніби настав день великого збору врожаю. Тільки врожай був ще молодий і не готовий до зберігання.

Жінка сіла на край поля й мало не заплакала.

Тепер вона зрозуміла, чому Майброу просив її не відповідати.

Увечері чоловік повернувся додому й одразу помітив її засмучене обличчя.

— Що сталося?

Спершу дружина хотіла промовчати. Та потім вирішила, що одна помилка не повинна тягнути за собою другу.

— Я була на полі, — сказала вона. — Ти попереджав мене. Я пообіцяла послухати, але відповіла голосам. Феї подумали, що я почала збирати врожай, і допомогли… надто добре.

Майброу довго мовчав.

Йому було прикро. Він стільки чекав на цей урожай.

Та сварка не повернула б кукурудзу на стебла.

— Ходімо подивимося, що можна врятувати, — нарешті сказав він.

Наступного ранку вони разом пішли на поле. Частину молодої кукурудзи вдалося приготувати того ж дня. Частину ямсу вони роздали сусідам, щоб їжа не пропала. Зібрали насіння для нового посіву.

Коли все було зроблено, Майброу підійшов до краю лісу.

— Дякую за вашу допомогу, — сказав він. — Цього разу ми самі поквапилися.

Із зеленого затінку долинув тихий сміх.

— Урожай має свій час, Майброу.

— Знаю, — відповів фермер.

Наступного сезону він знову засіяв поле. Цього разу вони з дружиною доглядали його разом і нікуди не поспішали.

Коли кукурудза справді достигла, а листя ямсу показало, що час збирати бульби, Майброу підійшов до лісу й голосно сказав:

— Друзі, тепер можна!

У відповідь зашелестіли тисячі листків.

І того дня люди й феї працювали разом до самого вечора.

Відтоді в домі Майброу добре пам’ятали: допомога стає справжнім даром лише тоді, коли вмієш слухати, не поспішати й берегти домовленості.

Відтоді в домі Майброу добре пам’ятали: допомога стає справжнім даром лише тоді, коли вмієш слухати, не поспішати й берегти домовленості.