Ґуайрао і жабеня

Ґуайрао і жабеня

На краю чилійського болота, де вода блищала між очеретом, жив маленький жабеня. Удень він грівся на вологому березі, а ввечері слухав, як над водою шелестять крила птахів.

Жабеня добре знало своє болото. Воно знало, де мул м’який, де під водою лежить плаский камінь, а де між очеретинами є вузенький прохід, у який не пролізе великий птах.

Одного ранку над струмком летів ґуайрао — довгоногий болотяний птах. Він кружляв низько над водою і пильно дивився вниз, шукаючи сніданок.

Раптом ґуайрао помітив жабеня.

— Ось кого я ще не бачив сьогодні! — вигукнув він і стрімко спустився до берега.

Жабеня підняло голову. Великий дзьоб наближався так швидко, що часу на довгі роздуми не було.

Плиг!

Жабеня стрибнуло просто у воду.

Плескіт — і на поверхні залишилися лише круги.

Ґуайрао приземлився біля самого струмка й здивовано зазирнув униз.

— Дивна істота, — пробурмотів він. — Побачила мене й одразу у воду. Мабуть, вирішила, що мокнути краще, ніж зустрітися з моїм дзьобом.

Він походив берегом туди-сюди, заглядав між травинками, але жабеняти ніде не було видно.

А жабеня тим часом зовсім не панікувало. Воно пірнуло під воду, пропливло кілька коротких стрибків і сховалося за пласким каменем. Там було тихо й прохолодно.

Поряд пропливла маленька рибка.

— Чого ти так поспішаєш? — запитала вона.

— Угорі ґуайрао, — відповіло жабеня. — Він думає, що вода для мене небезпечна.

Рибка тихенько булькнула, наче засміялася.

— Дивно. Для мене вода — це дім.

— І для мене вона добрий сховок, — сказало жабеня. — Просто не всі знають, що інші вміють те, чого не вміють вони самі.

На березі ґуайрао ще трохи почекав.

— Немає й немає, — зітхнув він. — Полечу шукати сніданок в іншому місці.

Він розправив крила, піднявся над очеретом і зник за поворотом струмка.

Жабеня не поспішало виходити одразу. Воно почекало, поки тінь птаха зовсім зникне з води, тоді підпливло до іншого берега й тихенько вибралося на теплий камінь.

— Ква, — задоволено сказало воно. — Не кожен, хто пірнає у воду, тоне. І не кожен, хто літає високо, знає всі секрети болота.

Рибка висунула носик із води.

— А що ти робитимеш тепер?

— Те саме, що й завжди. Тільки сьогодні сидітиму ближче до очерету.

І жабеня влаштувалося там, де сонце пробивалося крізь зелені стебла маленькими золотими плямами.

А ґуайрао того дня так і не довідався, куди поділося його швидке знайомство.

Так у цій короткій чилійській казці маленьке жабеня нагадує: коли небезпека близько, не завжди перемагає найбільший чи найгучніший. Іноді достатньо добре знати свій світ і вчасно зробити один правильний стрибок.

Так у цій короткій чилійській казці маленьке жабеня нагадує: коли небезпека близько, не завжди перемагає найбільший чи найгучніший. Іноді достатньо добре знати свій світ і вчасно зробити один правильний стрибок.