Ґудбранд із пагорба

Ґудбранд із пагорба

Колись на зеленому норвезькому пагорбі стояла невелика ферма. Там жили Ґудбранд і його дружина. Вони не мали розкішного палацу, зате мали затишний дім, дві корови, кілька скринь із добром і звичку радитися одне з одним.

Одного ранку дружина сказала:

— Ґудбранде, двох корів нам забагато. Може, продамо одну на ярмарку? Матимемо трохи грошей, а роботи стане менше.

— Гарна думка, — погодився Ґудбранд.

Він узяв корову за мотузку й рушив до містечка. Дорога петляла між пагорбами, сонце піднімалося все вище, а Ґудбранд уже уявляв, як повернеться додому з дзвінкими монетами в кишені.

Та на ярмарку ніхто не захотів купувати його корову.

— Ну що ж, — сказав він сам собі. — Не продалася, то повернеться зі мною. Дорога додому від цього не стане довшою.

І він рушив назад.

Невдовзі назустріч йому трапився чоловік із гарним конем.

— Поміняєш корову на коня? — запропонував незнайомець.

Ґудбранд подивився на коня, подумав і вирішив:

— Чому б ні? На коні можна швидше їздити до міста.

Так корова стала конем.

Трохи далі він побачив чоловіка, який вів кругленьке порося.

— А порося на коня? — спитав той.

Ґудбранд знову подумав.

— Порося на фермі теж стане в пригоді.

І кінь перетворився на порося. Не чарами, звісно, а звичайним обміном.

Ще за кілька поворотів дороги Ґудбранд поміняв порося на козу.

— Від кози буде молоко, — міркував він.

Потім козу поміняв на вівцю.

— Від вівці буде вовна.

Вівцю — на гуску.

— Гуска чудово житиме біля нашого двору.

А гуску — на півня.

— Півень щоранку будитиме нас краще за будь-який дзвінок.

До вечора Ґудбранд ішов уже з самим півнем. Дорога була довга, живіт бурчав дедалі голосніше, і нарешті він зупинився біля заїжджого двору.

— Мій друже, — звернувся він до півня, — ти чудовий птах, але зараз мені конче треба повечеряти.

Він продав півня за одну монету й купив собі гарячої їжі.

Коли зовсім стемніло, Ґудбранд зайшов до сусіда перепочити.

— Ну, як ярмарок? — запитав сусід.

Ґудбранд чесно розповів усе: про корову, коня, порося, козу, вівцю, гуску, півня і вечерю.

Сусід аж руками сплеснув.

— Ти повертаєшся додому без корови й без грошей! Уявляю, що тобі скаже дружина.

Ґудбранд усміхнувся.

— Вона спершу вислухає мене. А потім, певен, знайде в усьому щось добре.

— Не повірю, поки сам не почую! — сказав сусід.

Вони навіть уклали дружню суперечку: сусід стане біля дверей і послухає, як дружина зустріне Ґудбранда.

Ґудбранд увійшов до хати.

— Добрий вечір!

— Нарешті ти вдома! — зраділа дружина. — Як минув день?

— Корову ніхто не купив, тому я поміняв її на коня.

— На коня? Цікаво! — сказала вона. — На ньому можна було б швидко діставатися до міста.

Ґудбранд почухав потилицю.

— Правда, коня в мене теж уже немає. Я поміняв його на порося.

Дружина засміялася.

— Тоді добре, що не треба думати, де тримати коня взимку.

— Але й порося я поміняв. На козу.

— Коза дає молоко. Теж непогано.

— А козу — на вівцю.

— Вовна завжди потрібна.

— Вівцю — на гуску.

— Гуска весела. Уявляю, як вона походжатиме двором і всіх повчатиме.

Ґудбранд уже ледве стримував сміх.

— А гуску я поміняв на півня.

— Оце так день! Тоді ми мали б власний ранковий будильник.

— Мали б, — сказав Ґудбранд. — Але півня я продав, бо страшенно зголоднів. На ту монету купив вечерю.

Дружина на мить замовкла, а тоді підійшла до нього й сказала:

— Найкраще з усього те, що ти повернувся додому ситий і цілий. Корови, коні й півні приходять і йдуть. А ти в мене один.

За дверима сусід тихенько кашлянув.

Ґудбранд відчинив двері й запитав:

— Ну що, почув?

Сусід стояв із таким виразом обличчя, ніби щойно побачив, як гуска торгує на ярмарку.

— Почув, — визнав він. — І знаєш що? Схоже, ви двоє справді вмієте жити щасливо.

Дружина запросила сусіда до хати, поставила на стіл чай і шматок хліба, а Ґудбранд ще раз переказав свою дивовижну низку обмінів. Цього разу всі троє сміялися.

І відтоді, коли на фермі щось ішло не за планом, Ґудбранд із дружиною питали одне одного:

— Ну, а що доброго можна знайти в цьому?

І майже завжди знаходили.

Бо інколи найбільше багатство — не те, що лежить у скрині чи стоїть у стайні. Найбільше багатство — повернутися туди, де тебе вислухають, зрозуміють і зустрінуть добрим словом.

Бо інколи найбільше багатство — не те, що лежить у скрині чи стоїть у стайні. Найбільше багатство — повернутися туди, де тебе вислухають, зрозуміють і зустрінуть добрим словом.