Гензель і Гретель

Гензель і Гретель

Примітка: м’яка дитяча адаптація. Старий сюжет містить навмисне залишення дітей у лісі та людожерство. У версії Bembi збережено головні образи — брат і сестра, камінці, хлібні крихти, солодкий будиночок, небезпечна відьма та спільна втеча — але відьма тримає дітей у полоні й змушує працювати, а не погрожує їх з’їсти; фінал без насильства.

КАЗКА

На краю великого лісу жив дроворуб із двома дітьми — Гензелем і Гретель. Родина була бідна, але в їхньому маленькому домі завжди знаходилося місце для сміху, гарячого супу й вечірньої казки.

Та одного року врожай був дуже поганий. Борошно закінчувалося, овочів майже не лишилося, і дорослі дедалі частіше пошепки сперечалися, як пережити зиму.

Одного вечора діти почули страшну розмову. Мачуха, налякана голодом, сказала батькові:

— Завтра відведемо дітей у ліс, поки збиратимемо дрова. Нехай почекають на галявині, а ми підемо далеко працювати. Може, їм пощастить знайти дорогу до заможнішого села.

— Ні, — відповів батько. — Так не можна.

Але суперечка тривала довго. Гензель і Гретель лежали під ковдрою й не могли заснути.

— Не бійся, — прошепотів Гензель сестрі. — Ми знайдемо шлях назад.

Уночі він тихенько вийшов надвір. Місяць світив яскраво, і білі камінці біля колодязя блищали, мов маленькі монетки. Гензель набрав повні кишені.

Наступного ранку сім’я рушила до лісу.

Гензель ішов останнім і час від часу кидав на стежку білий камінець.

На великій галявині дорослі розпалили маленьке вогнище.

— Зачекайте тут, — сказав батько важким голосом. — Ми підемо по дрова.

Час минав. Сонце сховалося. Вогонь згас.

Гретель тихо заплакала.

— Тепер, — сказав Гензель, — дочекаємося місяця.

Коли над деревами піднявся круглий місяць, білі камінці засяяли. Діти йшли від одного до другого і під ранок дісталися додому.

Батько так зрадів, що довго не відпускав їх із обіймів.

Та голод нікуди не зник. Через деякий час страх знову переміг розум дорослих, і мачуха наполягла на ще одній подорожі до лісу.

Цього разу двері на ніч були замкнені, й Гензель не зміг набрати камінців.

На сніданок кожній дитині дали маленький шматок хліба.

Дорогою Гензель непомітно відщипував крихти й кидав їх за собою.

Але лісові пташки теж були голодні. Вони злетіли на стежку й склювали всі крихти.

Коли настав вечір, дороги додому не було видно.

— Ми впораємося, — сказала цього разу Гретель. — Якщо йти разом, ліс не такий страшний.

Діти ходили довго. Вони ділили останню ягоду навпіл, пили воду зі струмка й спали, притулившись одне до одного під ялиною.

На третій день на гілку перед ними сіла біла пташка.

Вона перелітала з дерева на дерево, ніби кликала за собою.

— Може, вона знає дорогу? — сказала Гретель.

Діти пішли слідом.

Незабаром дерева розступилися, і перед ними стояв найдивніший будиночок у світі.

Дах був із пряників.

Стіни — з солодкого хліба.

Вікна блищали, наче зроблені з цукру.

По краях даху тягнулися горіхи й цукати.

— Я, здається, мрію, — прошепотів Гензель.

Вони були такі голодні, що відламали маленький шматочок пряникового даху.

Хрум.

Гретель торкнулася цукрового віконця.

Хрусь.

Із будинку почувся голос:

— Хто це гризе мій дім?

Двері відчинилися. На порозі стояла дуже стара жінка з ціпком.

— Бідні дітки! — сказала вона солодким голосом. — Заходьте. У мене є тепле молоко, яблука й м’які ліжка.

Гензель і Гретель вагалися, але втома й голод перемогли.

Усередині справді було тепло. Старенька нагодувала їх і поклала спати.

Та вранці її голос уже був зовсім не лагідним.

Двері виявилися замкнені.

— Тепер житимете тут, — сказала вона. — Я зачарувала цей будинок, щоб заманювати помічників. Гензель носитиме дрова, а Гретель цілими днями пектиме мої солодощі. І не думайте тікати.

Так діти зрозуміли, що перед ними не добра бабуся, а лісова відьма.

Гензеля вона замикала в комірчині, коли сама йшла збирати трави, а Гретель змушувала працювати на кухні.

— Треба втекти, — шепотіли діти вечорами.

— Але ключ вона носить на поясі, — казав Гензель.

Гретель уважно спостерігала.

Відьма бачила не дуже добре й постійно плутала банки, ложки та дверцята шаф.

Одного ранку вона наказала:

— Гретель, перевір велику піч. Чи достатньо вона тепла для пряників?

Гретель побачила, що дверцята печі відчинені, але вирішила не ризикувати.

— Я не розумію, як перевіряти, — сказала вона. — Покажіть, будь ласка.

Відьма сердито підійшла до печі.

— Ось так треба нахилитися й подивитися всередину!

Поки вона пояснювала, з її пояса зв’язка ключів зісковзнула на стіл.

Дзень!

Гретель миттю схопила ключі й побігла до комірчини.

— Гензелю!

Клац!

Двері відчинилися.

Відьма кинулася за ними, але діти вже вискочили надвір. Гретель зачинила зовнішні двері й повернула ключ у замку.

— Відчиніть негайно! — кричала відьма зсередини.

— Відчинимо, коли пообіцяєте більше ніколи не заманювати дітей солодощами й не тримати їх силоміць! — відповіла Гретель.

Відьма бурчала, грюкала й погрожувала. Але ключ був у дітей.

Поряд із будинком Гензель помітив скриньку. У ній лежали коштовності й монети, які відьма забирала в мандрівників.

Діти взяли лише маленький мішечок монет, щоб купити їжу в дорозі, а решту залишили для дорослих, які згодом могли повернути їх власникам.

Біла пташка знову з’явилася на гілці.

— Дивись! — сказала Гретель. — Наш провідник.

Вони пішли за нею.

Біля широкої води їм допомогла біла качка. Вона перевезла дітей на другий берег по черзі, бо Гретель сказала:

— Удвох ми надто важкі. Не будемо перевантажувати маленьку помічницю.

За річкою ліс уже здавався знайомим.

Увечері діти побачили рідний дах.

Батько вибіг їм назустріч. За час їхньої відсутності він гірко пожалкував, що дозволив страху керувати собою. Мачухи в домі вже не було — вона пішла з села, зрозумівши, що сім’я не прийме такого рішення вдруге.

— Пробачте мені, — сказав батько. — Дорослий має захищати дітей, навіть коли самому страшно й важко.

Гензель і Гретель повернулися додому.

Монет вистачило на зерно, насіння й теплий одяг. Наступної весни родина посадила великий город.

А діти ще довго пам’ятали солодкий будиночок.

Не тому, що його дах був найсмачнішим у світі.

А тому, що саме там вони зрозуміли: Гензель умів знаходити дорогу, Гретель — помічати вихід із пастки, а разом вони були значно сильніші за будь-які лісові чари.

А тому, що саме там вони зрозуміли: Гензель умів знаходити дорогу, Гретель — помічати вихід із пастки, а разом вони були значно сильніші за будь-які лісові чари.