Голоси за вікном

Голоси за вікном

Одного осіннього дня пан вирушив до лісу разом із гуртом мисливців. Від самого ранку вони ходили стежками, переходили галявини, продиралися крізь мокрі кущі, але день минав, а полювання так і не вдалося.

Надвечір небо потемніло. Знявся холодний вітер, а потім хлюпнув дощ. За кілька хвилин усі промокли до нитки.

Пан зупинив коня, потер змерзлі долоні й сказав:

— От якби зараз тепла хатина, сухе ліжко, свіжий хліб і кухоль квасу! Ми б повечеряли, зігрілися та розповідали казки аж до самого світанку.

Не встиг він договорити, як поміж дерев попереду заблимав жовтий вогник.

— Дивіться! — вигукнув хтось із мисливців.

На невеликій галявині стояла хатина. З димаря підіймався тонкий димок, у вікнах світилося, а всередині було так тепло, ніби господарі чекали гостей цілий день.

На столі лежав духмяний хліб і стояв глечик прохолодного квасу. Біля стіни чекали чисті постелі.

— Оце диво, — усміхнувся пан. — Усе точнісінько так, як я побажав.

Подорожні повечеряли. Втома швидко взяла своє. Один за одним вони вкладалися спати, і невдовзі в хатині чулося тільки рівне дихання.

Не заснув лише один молодий мисливець. Щось не давало йому спокою. То гілка торкнеться шибки, то вітер прошелестить під стріхою, то в темряві наче хтось тихо зітхне.

Близько опівночі біля вікна почулися кроки.

Мисливець завмер.

За склом пролунав тихий голос:

— Господар цієї ночі пообіцяв розповідати казки до світанку, але забув свою обіцянку. Тому дорогою додому він побачить яблуню з такими гарними плодами, що неодмінно захоче скуштувати яблуко. Та яблуня зачарована. Якщо він торкнеться її плодів, чари скують його і він уже не зможе рушити з місця. А той, хто попередить його про це, сам почне кам’яніти від ніг до колін.

Голос стих.

Мисливець лежав нерухомо й думав:

«Як же бути? Промовчу — пан потрапить у біду. Скажу — біда прийде до мене».

Минув час. Десь далеко прокричав півень.

І знову біля вікна почувся голос, уже інший:

— Далі на дорозі буде чисте джерело. Вода в ньому блищатиме, мов срібло, і подорожньому дуже захочеться напитися. Але джерело теж зачароване. Якщо він вип’є воду, чари скують його ще міцніше. А той, хто розповість про пересторогу, скам’яніє до пояса.

Мисливець ковтнув і ще довго дивився в темну стелю.

Перед світанком до вікна наблизився третій голос:

— А потім на дорозі лежатиме м’яка біла перина. Втомленому мандрівникові здаватиметься, що кращого місця для відпочинку немає. Та варто йому лягти — і він потрапить у найсильніші чари. Хто ж розповість про це, скам’яніє аж до шиї.

Щойно голос замовк, мисливець підвівся.

— Пора в дорогу, — сказав він товаришам. — Небо вже світлішає.

Усі швидко зібралися й рушили додому.

Не минуло й години, як попереду з’явилася яблуня. На її гілках висіли великі червонобокі яблука, вкриті ранковими краплинами.

— Яких яблук я ще зроду не бачив! — вигукнув пан і простягнув руку до найближчого плоду.

Молодий мисливець миттю підскочив, ударив палицею по сухій гілці перед паном, і в ту ж мить яблуня спалахнула золотим світлом та розсипалася легкою сірою курявою.

— Що ти наробив?! — обурився пан.

Та мисливець нічого не пояснив. Він тільки низько схилив голову і рушив далі.

Незабаром усі почули дзюрчання. Просто біля дороги било джерело. Вода була така прозора, що на дні можна було роздивитися кожен камінчик.

— Нарешті! — сказав пан. — Я страшенно хочу пити.

Він уже нахилився до води, коли мисливець кинув у джерело суху гілочку. Вода враз потемніла, закрутилася й зникла під камінням.

Пан розсердився ще дужче.

— Знову ти! Після повернення поясниш мені кожен свій дивний вчинок.

Мисливець мовчки поїхав уперед.

А за кілька верст, просто посеред дороги, лежала велика біла перина. Вона була така пухка, така чиста й м’яка на вигляд, що всі здивовано зупинилися.

— Оце вже подарунок для втомленого мандрівника, — сказав пан. — Хоч хвилинку перепочину.

Та мисливець устиг першим. Він торкнувся перини кінцем палиці.

Пух злетів білою хмаркою, а сама перина перетворилася на купку чорного вугілля.

— Досить! — вигукнув пан. — Удома ти все мені розкажеш.

Коли вони повернулися, пан покликав молодого мисливця до великої зали.

— Я тричі хотів зробити просту річ, і тричі ти мені завадив. Чому?

Мисливець трохи помовчав.

— Бо цієї ночі я не спав, пане. І чув три голоси за вікном.

— Які ще голоси?

— Я розповім. Але пам’ятайте: за кожне сказане слово я можу заплатити чарами.

Пан спохмурнів, та кивнув.

Мисливець розповів про перший голос і зачаровану яблуню.

І раптом його чоботи стали важкими. Сірий камінь обхопив ноги до колін.

У залі всі завмерли.

— Не продовжуй! — вигукнув пан.

— Мушу, — відповів мисливець. — Інакше ви не зрозумієте.

Він розповів про другий голос і джерело.

Камінь піднявся до пояса.

Тоді мисливець розповів про третій голос і білу перину.

Камінь сягнув йому майже до шиї.

Пан зблід.

— Отже, ти весь день рятував мене, а я сердився на тебе.

Він підійшов ближче і раптом згадав:

— Стривай. Усе почалося через мою невиконану обіцянку. Я сказав, що розповідатиму казки до світанку, а сам заснув.

Пан наказав запалити свічки, посадив усіх у коло і сказав:

— Якщо обіцянку можна виправити, то зробімо це зараз. Сьогодні ніхто не ляже спати, доки не прозвучить стільки казок, скільки ми не розповіли тієї ночі.

І він почав першим.

За ним розповів один мисливець, потім другий, третій. Хтось пригадав веселу історію про хитру лисицю, хтось — давню бувальщину про мандрівника, а хтось вигадав казку просто на місці.

І що довше вони говорили, то теплішим ставав камінь довкола молодого мисливця.

Опівночі він уже міг поворухнути пальцями.

Перед ранком камінь тріснув біля пояса.

А коли за вікнами зійшло сонце і пан завершив останню казку, кам’яна оболонка розсипалася на дрібний пісок.

Мисливець ступив уперед — живий, здоровий і трохи здивований.

Пан міцно потис йому руку.

— Віднині я двічі думатиму, перш ніж щось обіцяти. А якщо вже пообіцяв — виконуватиму.

Кажуть, після того в тому домі дуже любили вечори з казками. Але перед початком пан завжди запитував:

— Ми точно готові дослухати до кінця?

І лише почувши дружне «так», починав першу історію.

І лише почувши дружне «так», починав першу історію.