Горобчик із відрізаним язичком

Горобчик із відрізаним язичком

Робоча українська назва: Горобчик із відрізаним язичком

Давним-давно в Японії, біля зеленого бамбукового гаю, жили старенький чоловік і його дружина.

Старенький був лагідний, працьовитий і дуже любив усе живе. Щоранку він ішов працювати в поле, а дорогою вітався з птахами, залишав зернятка біля саду й ніколи не проходив повз тварину, яка потребувала допомоги.

Одного разу він знайшов маленького горобчика. Пташка була зморена й тремтіла від холоду.

— Бідолашний, — сказав старенький. — Ходімо до мене. Відпочинеш, зігрієшся, а коли наберешся сил — полетиш куди захочеш.

Він приніс горобчика додому, насипав йому зерна й поставив мисочку води. Пташка швидко одужала, але відлітати не поспішала. Вона звикла до доброго господаря, сідала йому на плече й весело цвірінькала, коли він повертався з поля.

Старенький називав її своєю маленькою сусідкою.

Дружині ж горобчик не подобався.

— Від нього тільки крихти та метушня, — бурчала вона. — І навіщо ти його привчив до дому?

— Він маленький, — усміхався чоловік. — Багато місця не займає, а радості приносить чимало.

Та дружина лише хитала головою.

Одного дня вона приготувала крохмаль для білизни й залишила мисочку на підлозі. Горобчик, не знаючи, що це не їжа, поклював трохи густої білої суміші.

Коли жінка повернулася й побачила порожню мисочку, вона дуже розсердилася.

— Оце вже занадто! — вигукнула вона.

Вона саме тримала маленькі ножиці для ниток. У гніві жінка різко махнула рукою, горобчик відсахнувся, і ножиці боляче зачепили його язичок.

Пташка злякано пискнула й вилетіла у відчинене вікно.

Жінка відразу зрозуміла, що зробила недобре, але гордість не дозволила їй покликати пташку назад.

Увечері старенький повернувся з поля.

— А де наш горобчик? — спитав він.

Дружина неохоче розповіла, що сталося.

Старенький дуже засмутився.

— Він же не знав, що в мисочці, — тихо сказав він. — Треба було просто прогнати його від крохмалю.

Наступного ранку він узяв трохи рису в дорогу й пішов шукати свого маленького друга.

Він ішов стежкою поміж пагорбами, заглядав під дерева, слухав кожне цвірінькання й питав у птахів:

— Чи не бачили ви горобчика, що жив у моєму домі?

Нарешті біля бамбукового гаю він почув знайомий голос.

— Цвірінь! Цвірінь!

На тонкій гілці сидів його горобчик.

— Ось ти де! — зрадів старенький. — Як твій язичок?

Горобчик підлетів ближче. Ранка вже майже загоїлася, і пташка знову могла весело цвірінькати.

Вона покружляла над головою старенького, а тоді полетіла вглиб бамбукового гаю, ніби кликала його за собою.

— Хочеш щось показати? — здогадався він.

За бамбуком ховався дивовижний маленький будиночок. Біля входу метушилися горобці, а всередині все було чисто й затишно.

Горобчик виявився не просто маленькою пташкою, а шанованою господинею горобиної родини. Її друзі й родичі дуже зраділи гостю, який колись урятував її.

— Ласкаво просимо! — наче говорило все довкола.

Старенького пригостили рисовими коржиками, чаєм і солодкими плодами. Молоді горобчики влаштували кумедний танок: підстрибували, розправляли крильця й так старанно кланялися, що старенький сміявся до сліз.

Час промайнув непомітно.

— Мені вже час додому, — сказав він. — Дружина хвилюватиметься.

Перед дорогою горобчики винесли два плетені кошики. Один був великий і важкий, другий — маленький і легкий.

Господиня-горобчик підштовхнула їх до гостя, пропонуючи вибрати подарунок.

— Я старий, — сказав чоловік. — Важкий кошик мені далеко нести. Візьму маленький. Та й ваша гостинність уже найбільший подарунок.

Він подякував, попрощався й рушив додому.

Коли старенький повернувся, дружина відразу помітила кошик.

— Що це ти приніс?

— Подарунок від горобчика.

Вони відкрили кришку й завмерли. Усередині лежали гарні тканини, блискучі монетки та маленькі коштовності.

— І це все було в маленькому кошику? — здивувалася дружина.

— Так. Але я радію не скарбам. Найкраще те, що горобчик живий і здоровий.

Жінка майже не слухала.

— А був ще великий кошик?

— Був.

— І ти його не взяв?!

Тієї ночі вона довго не могла заснути. Їй усе ввижався великий кошик, набитий золотом до самого верху.

Уранці вона сказала:

— Я теж піду провідаю горобчика.

Старенький подивився на неї уважно.

— Іди, якщо хочеш попросити пробачення.

Але дружина вже поспішала до бамбукового гаю.

Вона знайшла маленький будиночок і постукала у двері.

Горобчики прийняли її чемно. Господиня не нагадувала про стару образу. Їй подали чай та частування.

Та жінка весь час поглядала навколо.

— А подарунки гостям ви ще даєте? — нарешті не витримала вона.

Горобчики принесли ті самі два кошики: маленький і великий.

— Великий! — одразу сказала жінка. — Я сильна, донесу.

Кошик був такий важкий, що вона ледве підняла його.

— Не відкривай у дорозі, — застеріг її один із горобців. — Дочекайся дому.

Але цікавість і жадібність шепотіли:

«А раптом там стільки золота, що можна сховати частину ще до повернення?»

Жінка відійшла недалеко, поставила кошик на землю й підняла кришку.

І тут звідти з веселим галасом вискочили паперові дракончики, дерев’яні маски, пружні іграшкові змійки та десятки маленьких дзвіночків.

Дзень-дзелень! Шурх-шурх! Тук-тук!

Жінка так злякалася несподіванки, що сіла просто на траву.

А тоді придивилася й зрозуміла: ніхто їй не загрожує. Це лише чарівні пустощі, які ніби говорили:

«Не все велике є ціннішим. І не кожен подарунок варто вимагати».

Вона закрила кошик і повільно пішла додому.

Старенький зустрів її біля воріт.

— Ну як горобчик?

Жінка опустила очі.

— Він поставився до мене краще, ніж я колись до нього, — сказала вона. — А я пішла туди не просити пробачення, а по більший подарунок.

Вона розповіла про кошик і про те, як налякалася.

Старенький не сміявся.

— Значить, ти зрозуміла, для чого була ця несподіванка.

Жінка кивнула.

Наступного дня вона взяла жменьку найкращого зерна й разом із чоловіком пішла до бамбукового гаю.

— Пробач мені, — сказала вона горобчикові. — За гнів, за грубість і за те, що думала лише про подарунки.

Горобчик нахилив голівку, а тоді сів їй на долоню.

Відтоді жінка стала терплячішою. Вона більше не сердилася через кожну дрібницю й часто залишала зернятка для птахів біля дому.

А маленький горобчик час від часу прилітав до них у гості.

І щоразу його дзвінке цвірінькання нагадувало:

доброта робить навіть маленький дім багатим, а жадібність здатна перетворити найбільший кошик на важку ношу.

доброта робить навіть маленький дім багатим, а жадібність здатна перетворити найбільший кошик на важку ношу.