Грім і Анансі

Грім і Анансі

Робоча українська назва: Грім і Анансі

Давно це було. У країні, де жив Анансі, довго не було доброго врожаю. Запаси в хатинах танули, і людям доводилося дуже ощадливо ділити їжу.

Анансі найбільше хвилювався за свою родину. Одного ранку він сидів на березі моря й дивився вдалечінь.

Раптом серед хвиль він помітив крихітний острівець. На ньому росла висока пальма, а під листям темніли великі горіхи.

— От би дістатися туди! — вигукнув Анансі. — Там точно знайдеться щось на обід.

На березі лежав старенький човен. Він був потертий, місцями потрісканий, але Анансі вирішив ризикнути.

Першого разу хвиля повернула човен на пісок.

Другого разу — теж.

Третього, четвертого, п’ятого й шостого разу море ніби казало:

— Не сьогодні, Анансі!

Та Анансі був упертий.

— Сьомий раз буде щасливим!

І справді, сьомого разу човен пройшов крізь хвилі й поплив до пальми.

Анансі прив’язав його до стовбура, видерся вгору й почав зривати горіхи.

— Один у човен!

Плюсь! Горіх упав у воду.

— Другий у човен!

Плюсь!

— Третій точно влучить!

Плюсь!

Так один за одним усі горіхи опинилися в морі. Лишився останній.

Анансі прицілився особливо ретельно.

— Цей уже нізащо не промахнеться.

Плюсь!

Анансі мало не заплакав від розпачу.

— Стільки старався — і нічого!

Він нахилився над водою, намагаючись роздивитися горіхи, послизнувся й сам шубовснув униз.

Але замість того, щоб зануритися в холодну темряву, Анансі раптом відчув під ногами тверду землю.

Перед ним стояла маленька затишна хатинка на самому морському дні. Із дверей вийшов старий чоловік із добрими очима.

— Вітаю, — сказав він. — Я Грім. Що привело тебе до мого дому?

Анансі розповів про неврожай, про голодну родину, про пальму й горіхи, що впали у воду.

Грім уважно вислухав його.

— Якщо ти справді хочеш нагодувати сім’ю, я допоможу.

Він виніс із хатинки невеликий глиняний горщик.

— Скажеш: «Горщику, зроби для мене те, що робив для свого господаря», — і він приготує стільки їжі, скільки потрібно тобі та твоїм близьким.

— Справді? — очі Анансі засяяли.

— Справді. Але пам’ятай: дар добре служить тому, хто користується ним із добрим серцем.

Анансі подякував і невдовзі знову опинився у своєму човні.

Йому кортіло перевірити горщик негайно.

— Горщику, зроби для мене те, що робив для свого господаря!

І в ту ж мить у човні запахло теплими коржиками, овочевою юшкою та солодкими фруктами.

— Оце так диво!

Анансі наївся досхочу.

Та дорогою додому в його голову закралася недобра думка.

«А що, як магія колись закінчиться? Якщо я покажу горщик усім, вони проситимуть їжу знову й знову. Краще сховаю його. Тоді мені вистачить надовго».

Удома дружина й діти чекали на нього.

— Тату, ти щось знайшов?

— На жаль, ні, — зітхнув Анансі й удав страшенно втомленого.

А сам потай заховав чарівний горщик у своїй кімнаті.

Відтоді щоразу, коли Анансі хотів їсти, він зачиняв двері й шепотів:

— Горщику, зроби для мене те, що робив для свого господаря!

І їв на самоті.

Незабаром діти помітили дивну річ: удома їжі майже не було, але батько виглядав дедалі бадьорішим.

— Тут щось не так, — сказав старший син Квеку Цин.

Він був дуже кмітливим. Одного дня Квеку тихенько простежив за батьком і побачив чарівний горщик.

Коли Анансі пішов, хлопець покликав маму, братів і сестер.

— Дивіться, що тато ховав!

Він повторив чарівні слова, і горщик наповнив кімнату пахощами їжі.

Родина нарешті добре пообідала.

Мати Анансі похитала головою.

— Якщо горщик може допомогти нам, то може допомогти й сусідам.

Вона винесла його на сільську площу. Люди приходили з мисками, і кожен отримував щось смачне.

Горщик працював без упину:

Буль-буль, пах-пах, шурх-шурх!

Та людей було так багато, що горщик перегрівся. Він задимівся, дзенькнув і розсипався на кілька звичайних глиняних черепків.

Усі засмутилися.

— Ми не хотіли його зламати, — сказала мати. — Хотіли лише поділитися.

Увечері повернувся Анансі. Він одразу пішов до схованки.

Горщика немає.

— Де він?!

Дружина чесно все розповіла.

Анансі розсердився.

— Це був мій горщик! Я дістав його!

Та сперечатися він не став. Наступного ранку мовчки пішов до моря.

— Грім дасть мені інший, — вирішив він. — А цього разу я вже точно нікому не покажу.

Старий човен сам поплив до пальми. Тепер горіхи легко падали просто в човен.

— Ні, мені потрібен не горіх, — бурмотів Анансі й навмисно кидав їх у воду.

Потім стрибнув слідом і знову опинився перед хатинкою Грому.

— Знову ти? — запитав Грім.

Анансі розповів про розбитий горщик, але промовчав, що ховав його від родини.

Грім уважно подивився на гостя.

— Добре. Цього разу я дам тобі інший подарунок.

Він виніс довгу дерев’яну палицю.

— Скажи їй ті самі слова.

Анансі аж потер руки.

«Мабуть, ця палиця робить щось ще краще за горщик!»

Щойно він сів у човен, одразу вигукнув:

— Палице, зроби для мене те, що робила для свого господаря!

Палиця підскочила.

Туп!

Підстрибнула ще раз.

Туп-туп!

А тоді почала гасати по човну за Анансі, стукати по бортах і підганяти його, ніби сердитий сторож.

— Гей! Стій! Я не це мав на увазі!

Туп-туп-туп!

Анансі метався з одного краю човна на інший.

— Досить! Я все зрозумів!

Палиця не відставала.

Нарешті Анансі плюхнувся у воду й поплив до берега. Палиця лишилася в човні, а човен поволі віднесло хвилями.

Коли Анансі вибрався на пісок, він довго сидів мовчки.

Потім сказав сам собі:

— Перший подарунок мав нагодувати мою родину, а я сховав його. Другий мав навчити мене думати не лише про себе. Схоже, Грім добре знав, що робив.

Анансі повернувся додому без чарівного горщика, без чарівної палиці й без жодного горіха.

Але того вечора він уперше за довгий час сів вечеряти разом із усією родиною й поділив порівну те небагато, що було на столі.

І, дивна річ, цей простий спільний обід здався йому смачнішим за всі страви чарівного горщика.

І, дивна річ, цей простий спільний обід здався йому смачнішим за всі страви чарівного горщика.