Грізний Оллі і троль

Грізний Оллі і троль

Робоча українська назва: Грізний Оллі і троль

На березі широкої фінської затоки стояла невелика ферма. Там жив батько з трьома синами. Землі в них було небагато, зате всі працювали від ранку до вечора й берегли кожну річ.

А на другому боці затоки, під високою горою, оселився старий троль. Його дім був величезний, комори повні добра, а стайня така простора, що в ній легко загубився б звичайний кінь.

Тільки багатство те мало кого тішило. Троль роками привласнював чуже: то не поверне позичене, то забере плату за дорогу, то налякає мандрівника й змусить залишити товар. Через це люди на тому березі давно обходили його володіння стороною.

Одного вечора старший син сказав:

— Колись хтось мусить нагадати тролю, що не все на світі належить йому.

Середній брат погодився. А молодший, Оллі, лише посміхнувся:

— Тоді підемо всі троє.

Оллі був наймолодший, і брати часто вважали його надто веселим для серйозних справ. Та батько знав: коли хлопець мовчки дивиться й слухає, він помічає більше, ніж інші.

Наступного дня брати перепливли затоку й дісталися тролевого дому.

Старий троль зустрів їх несподівано привітно.

— О, гості! — загув він. — Залишайтеся на ніч. У мене й місця досить, і вечері вистачить.

У домі жили також три доньки троля. Перед сном господар роздав гостям червоні ковпаки, а донькам білі.

— Так веселіше! — сказав він.

Оллі одразу насторожився. Для чого в темній кімнаті комусь розрізняти сплячих за кольором ковпаків?

Коли всі затихли, він тихенько підвівся, поміняв ковпаки місцями й розбудив братів.

Уночі троль прокрався до кімнати. Він не бачив облич, зате чудово бачив кольори. Трьох у червоних ковпаках він швидко вивів у коридор і замкнув у далекій комірчині, певний, що спіймав гостей.

Щойно троль заснув, Оллі шепнув:

— Тепер ходімо.

Брати вибралися з дому й до світанку були вже на своєму березі. А доньок троля вранці випустили з комірчини цілими й неушкодженими, хоча дуже сердитими на батькову нерозважливість.

Старші брати після цього заявили:

— Досить нам тролів на все життя!

Та Оллі не забув про тих, у кого старий відбирав майно.

За кілька днів він почув про дивовижного коня в тролевій стайні. Грива в нього блищала золотистими й сріблястими пасмами. Люди казали, що колись цей кінь належав доброму господареві, але троль забрав його собі.

— Поверну коня на цей бік затоки, — вирішив Оллі.

— Не випробовуй удачу, — попросив батько.

— Я не на удачу покладаюся, — відповів хлопець. — Я дивитимуся, слухатиму й не поспішатиму.

У тролевому домі господаря не було. Його дружина, побачивши Оллі, подумала, що треба затримати хлопця до повернення троля.

— Допоможи напоїти коня біля озера, — попросила вона.

— З радістю, — відповів Оллі.

Він вивів коня, сів у сідло і замість озера помчав до затоки. Коли троль повернувся, кінь уже ступав по траві біля ферми.

Троль вийшов на берег і загорлав через воду:

— Оллі! У тебе мій кінь?

— Кінь тепер там, де ним добре опікуватимуться! — гукнув Оллі.

За кілька днів хлопець знову замислився.

— У троля є важкий мішок срібла. Чимало монет він зібрав несправедливо. Треба повернути їх людям.

Цього разу дружина троля попросила Оллі доглянути хліб у печі, поки вона відпочине. Незабаром вона задрімала. Оллі помітив під лавою важкий мішок, підхопив його й тихо вийшов.

Удома батько не дозволив нікому ділити срібло між собою.

— Спершу знайдемо тих, кому воно належало, — сказав він.

Так і зробили.

Троль лютував, але Оллі все ще не зупинився.

У домі під горою залишалося золоте покривало, яким троль хвалився перед усіма. Оллі дочекався темної ночі, піднявся на дах і через маленьку щілину капнув трохи води на покривало.

— Дах протікає! — пробурмотів сонний троль.

Покривало повісили сушитися високо на перекладину. Коли в домі знову стало тихо, Оллі обережно дістав його й повернувся додому.

— Ти коли-небудь зупинишся? — питали брати.

— Коли троль перестане вважати чуже своїм, — відповідав Оллі.

Залишалася ще одна річ: золотий дзвін. Троль забрав його з маленької сільської дзвіниці, і відтоді на тому боці затоки не було чути ранкового дзвону.

Оллі прийшов уночі й простягнув руку до дзвона.

Дзень!

Троль прокинувся миттєво.

— Попався!

Він схопив хлопця й замкнув у коморі.

— Тепер не втечеш. Вранці відведу тебе далеко за гору, і дорогу додому ти не знайдеш.

Троль пішов скликати своїх родичів, щоб похвалитися спійманим Оллі. Його дружина залишилася стерегти двері.

— Сиди тихо, — наказала вона.

Оллі оглянув комору. Там були старі кошики, мішки, мотузки й вузьке віконце.

— Я все одно не пролізу, — голосно зітхнув він. — Навіть ти не пролізла б.

— Я? — обурилася тролиха. — Та я вдвічі спритніша за тебе!

— Не вірю.

Вона відчинила двері, підійшла до віконця й почала показувати, як треба повернутися боком.

Оллі тільки цього й чекав. Він вислизнув у коридор, причинив двері комори й засунув клямку.

— Не хвилюйся, — сказав він крізь двері. — Клямку легко відчинять, щойно господар повернеться.

Потім узяв золотий дзвін і помчав додому.

На світанку троль уже стояв біля води.

— Оллі! Ти знову там?

— Там!

— І дзвін у тебе?

Оллі підняв його, і над затокою пролунав чистий золотий звук.

Дзень-дзелень!

Троль від люті аж затупав ногами.

— Я перейду затоку й заберу все назад!

Та саме сходило сонце. Перші промені торкнулися схилу гори, потім даху тролевого дому, потім самого троля.

Старий затулив очі. Він був сильний у темряві, у страху й у чужій мовчанці, але зовсім не любив ясного світла, коли все видно таким, яким воно є.

Дзвонили з одного берега. Люди виходили з домівок на іншому. Ті, кого троль роками лякав поодинці, тепер побачили одне одного й зрозуміли, що їх багато.

— Поверни чуже! — пролунало з берега.

І ще раз:

— Поверни чуже!

Троль озирнувся, буркнув щось собі під ніс і відступив до гори. Того ж дня він зібрав решту своїх скринь і пішов далеко в кам’яні ущелини. Більше на берегах затоки його не бачили.

Кінь повернувся до людей, срібло роздали тим, кого троль колись скривдив, золоте покривало віднесли родині, якій воно належало, а дзвін знову повісили на старе місце.

Відтоді щоранку над водою лунав його голос.

Дзень-дзелень!

Старші брати більше не називали Оллі легковажним. Але сам хлопець лише сміявся:

— Я ж нічого особливого не зробив. Просто троль звик, що всі його бояться. А коли перестаєш боятися й починаєш уважно думати, навіть дуже великий троль раптом стає не таким уже великим.

Так за Оллі й закріпилося прізвисько Грізний. Не тому, що він був жорстокий чи страшний. А тому, що для несправедливості немає нічого грізнішого за людину, яка не лякається, дивиться уважно й не забуває, де правда.

Так за Оллі й закріпилося прізвисько Грізний. Не тому, що він був жорстокий чи страшний. А тому, що для несправедливості немає нічого грізнішого за людину, яка не лякається, дивиться уважно й не забуває, де правда.