Ягнятко

Ягнятко

Жило собі маленьке Ягнятко. Воно було таке веселе, що навіть звичайна стежка здавалася йому дорогою до пригод.

Одного ранку Ягнятко прокинулося й сказало:

— Сьогодні я піду до бабусі!

Бабуся жила далеко, за лісом і пагорбами. Ягнятко дуже любило її гостинці, теплу хату й довгі вечірні казки.

Воно попрощалося з рідними й пострибало дорогою:

— Туп-туп, стриб-стриб! До бабусі поспішаю!

Не встигло Ягнятко далеко відійти, як із кущів вийшов шакал.

— Куди це ти йдеш, маленьке? — запитав він і облизнувся.

Ягнятко зрозуміло, що зустріч не дуже приємна, але не розгубилося.

— До бабусі в гості! Зараз я худеньке після довгої дороги. От повернуся від бабусі, відпочиле й нагодоване, тоді й поговоримо!

І навіть склало маленьку пісеньку:

До бабусі я іду,

Сили там собі знайду.

Повернуся на шляху —

От тоді й поговорю!

Шакал подумав і сказав:

— Ну гаразд. Іди.

Ягнятко пострибало далі.

Трохи згодом на камені сидів великий гриф.

— Ягнятко, Ягнятко, куди поспішаєш?

— До бабусі!

— А чи не залишишся тут зі мною?

Ягнятко знову заспівало свою пісеньку. Гриф вирішив почекати й пропустив його.

Потім на дорозі трапився тигр.

Після тигра — вовк.

Після вовка — великий пес.

А над дорогою ще й кружляв орел.

Кожен питав, куди Ягнятко йде, і кожному воно відповідало однаково:

До бабусі я іду,

Сили там собі знайду.

Повернуся на шляху —

От тоді й поговорю!

Нарешті Ягнятко дісталося бабусиної хатини.

— Бабусю! — закричало воно з порога. — Я таке раденьке тебе бачити!

Бабуся обійняла Ягнятко.

— А я тебе чекала. Ходи їсти.

На столі вже стояла тепла каша, свіже молоко, духмяні коржики й солодкі фрукти.

Ягнятко їло, відпочивало, гуляло біля бабусиного дому й за кілька днів стало бадьорим та кругленьким.

Та коли настав час повертатися додому, воно згадало всіх, хто чекав на дорозі.

— Бабусю, — прошепотіло Ягнятко, — я дорогою зустріло шакала, грифа, тигра, вовка, пса й орла. І всі вони казали, що чекатимуть мене на зворотному шляху.

Бабуся задумалася.

— Тоді назад ти підеш не просто так.

За хатою в неї росли великі гарбузи. Один був круглий, легкий і вже висох усередині.

Бабуся обережно вирізала в ньому дверцята, вистелила середину м’якою вовною, а з боків прив’язала маленькі дерев’яні кружальця.

Коли вона легенько штовхнула гарбуз, він покотився дорогою:

Тум-па! Тум-ту!

Тум-па! Тум-ту!

— Оце буде твій барабанчик-візок, — сказала бабуся. — Сідай усередину й котися. Але пам’ятай: не поспішай відповідати кожному, хто тебе гукає.

Ягнятко залізло в гарбуз, зачинило маленькі дверцята й рушило додому.

Тум-па! Тум-ту!

Тум-па! Тум-ту!

Незабаром орел побачив дивний круглий барабанчик.

— Барабанчику, барабанчику! Чи не бачив ти Ягнятка?

Зсередини почувся тоненький голос:

— Не знаю, не знаю,

Далі я мандрую!

Тум-па, тум-ту,

Кочуся по шляху!

Орел здивувався, але гарбуз уже покотився далі.

Так само Ягнятко минуло пса, вовка, тигра й грифа.

Кожен питав:

— Чи не бачив ти Ягнятка?

А барабанчик відповідав:

— Не знаю, не знаю,

Далі я мандрую!

Тум-па, тум-ту,

Кочуся по шляху!

Ягнятко вже майже дісталося безпечної дороги, коли назустріч вийшов шакал.

Він був хитріший за інших.

— Барабанчику, барабанчику! — покликав він. — Чи не бачив ти Ягнятка?

Ягнятко відповіло пісенькою.

А шакал нахилив голову.

— Я десь чув цей голос.

Він підійшов ближче.

— Ягнятко, це ти там?

Усередині стало тихо.

Шакал простягнув лапу до дверцят гарбуза.

Та Ягнятко вже мало запасний план. Бабуся прив’язала всередині маленьку мотузочку. Ягнятко потягнуло її — і з гарбуза висипалася жменька сухого листя просто шакалові на ніс.

— Апчхи! — чхнув шакал.

Поки він тер носа, Ягнятко штовхнулося всіма чотирма ніжками.

Гарбуз покотився з пагорба:

ТУМ-ПА! ТУМ-ТУ!

ТУМ-ПА! ТУМ-ТУ!

Шакал побіг слідом, але барабанчик мчав дедалі швидше.

Унизу починалася стежка до села. Там працювали люди, паслися кози й бігали собаки.

Шакал побачив усіх і вирішив, що краще повернутися до лісу.

А Ягнятко докотилося просто до свого подвір’я.

— Я вдома! — вигукнуло воно, вибираючись із гарбуза.

Рідні оточили його, а Ягнятко довго розповідало про бабусю, великий обід і незвичайну подорож у барабанчику.

— Значить, ти всіх перехитрило? — запитали його.

Ягнятко подумало й відповіло:

— Не зовсім. Мені допомогли бабуся, гарний план і те, що я не розгубилося.

А свій гарбуз-барабанчик воно залишило біля дому.

І коли хтось питав, що це за дивна річ, Ягнятко сміялося й стукало по ньому копитцем:

— Тум-па! Тум-ту! Це найвеселіший транспорт у світі!

Тихий розум часом сильніший за гучні слова ♡