Як черепаха врятувала себе

Як черепаха врятувала себе

У давні часи один король наказав зробити біля палацу великий ставок для своїх дітей. У спекотні дні юні принци плавали там, запускали маленькі човники й будували плоти з очерету.

Щоб ставок став ще цікавішим, король велів принести туди риб.

Наступного ранку хлопці прибігли подивитися на нових мешканців. У воді миготіли сріблясті боки рибок, а біля берега сиділа велика черепаха.

Принци ніколи раніше не бачили черепах.

— Ой! Що це за дивна істота? — вигукнув один.

— У неї кам’яний будиночок на спині! — сказав другий.

Черепаха витягнула голову, щоб краще роздивитися дітей.

А діти злякалися ще більше й побігли до батька.

— Тату, у ставку сидить якесь страшне чудовисько!

Король дуже любив своїх синів і не хотів, щоб вони боялися. Він наказав слугам принести дивну тварину до палацу.

Черепаху обережно поставили посеред двору.

Вона сховала голову й лапи під панцир і завмерла.

— Треба забрати її подалі звідси, — сказав король. — Щоб діти більше не лякалися.

Слуги почали сперечатися, куди віднести черепаху.

— Віднесімо її далеко в ліс.

— Ні, вона повільна й може не знайти собі води.

— Тоді залишимо за пагорбом.

— А раптом повернеться?

Серед слуг був один старий чоловік, який сам дуже боявся глибокої води. Він подумав і сказав:

— Я знаю найгірше місце для такої істоти! Киньте її у великий ставок, саме туди, де вода витікає в річку. Там течія швидка. Вона точно більше сюди не повернеться!

Черепаха почула це.

І одразу зрозуміла: ось її шанс.

Вона повільно висунула голову з панцира й затремтіла так переконливо, як тільки могла.

— Ой ні! — простогнала вона. — Тільки не у воду! Куди завгодно, але не в ставок! Це ж найстрашніше, що можна придумати для бідної черепахи!

Старий слуга задоволено кивнув.

— Бачите? Я ж казав! Вона сама боїться води.

Король теж повірив.

— Гаразд. Віднесіть її до ставка й пустіть у воду. Нехай течія забере її далеко від палацу.

Двоє слуг підняли черепаху й понесли назад.

Черепаха всю дорогу зітхала:

— Ой-ой-ой… вода… яка жахлива вода…

Та щойно її опустили біля берега, вона шубовснула у ставок і миттю зникла під поверхнею.

За кілька секунд її голова показалася вже далеко від берега.

— Дякую! — весело вигукнула черепаха.

Слуги розкрили роти.

Черепаха пірнула знову й попливла до місця, де струмок виходив зі ставка в річку. Вода підхопила її, і невдовзі вона вже була далеко від палацу.

— Як добре, що люди не знають про черепах усе на світі, — засміялася вона сама до себе. — І як добре, що перед небезпекою я не забула подумати!

До вечора черепаха дісталася тихої заводі, де росли латаття й грілися на сонці інші черепахи.

— Де ти так довго була? — запитали вони.

— У палаці, — відповіла мандрівниця. — Там мене мало не віднесли в ліс. Але я переконала всіх, що найбільше боюся води.

Черепахи дружно засміялися.

Відтоді героїня цієї історії часто повторювала молодшим:

— Коли стає страшно, не поспішай панікувати. Спочатку подумай. Іноді вихід із халепи лежить просто перед носом — або, як у моєму випадку, просто у воді.

— Коли стає страшно, не поспішай панікувати. Спочатку подумай. Іноді вихід із халепи лежить просто перед носом — або, як у моєму випадку, просто у воді.