Обкладинка казки Як чоловік господарював удома

Норвегія

Як чоловік господарював удома

домашні справи, гумор, повага до праці

Країна
Норвегія
Вік
5–9 років
Аудіоверсія

Слухати казку

Як чоловік господарював удома

Колись у Норвегії, біля поля, де влітку пахло скошеним сіном, жили чоловік і дружина. Обоє працювали багато, але чоловікові весь час здавалося, що саме його робота найважча.

Повернеться ввечері з поля й бурчить:

— І чому вечеря ще не на столі?

Або:

— І чого тут так багато справ? Невже не можна все зробити швидше?

Дружина спочатку пояснювала. Потім перестала сперечатися. А одного вечора сказала:

— Знаєш що? Завтра поміняймося. Я піду косити сіно, а ти залишишся вдома. Подбаєш про дитину, корову, порося, масло й обід.

Чоловік аж зрадів.

— Оце діло! Нарешті матиму легкий день.

Уранці дружина взяла косу й пішла на поле. Чоловік засукав рукави.

— Почну з масла, — вирішив він.

Він налив вершки в масничку й заходився збивати. Збивав, збивав, збивав… Аж захотілося пити.

— На хвилинку спущуся в льох, — сказав він.

Тільки відкрив бочку з напоєм, як нагорі щось загупало.

Гуп!

Шурх!

Хрю-хрю-хрю!

— Порося! — здогадався господар.

Він кинувся сходами нагору. Порося й справді забігло на кухню, сунуло писком просто до маснички й перекинуло її. Вершки розтеклися по підлозі, а задоволене порося ковзнуло лапками й помчало надвір.

— Стій! — вигукнув чоловік і побіг слідом.

Порося було спритніше. Воно сховалося за хлівом і звідти лише весело похрюкувало.

Тут чоловік згадав про льох.

— Бочка!

Він помчав назад. Але поки ганявся за поросям, з відкритого краника натекла ціла калюжа.

— Ну нічого, — пробурмотів він. — Зате тепер зроблю все уважно.

Він витер підлогу, зібрав нові вершки й знову почав збивати масло.

Та тут із хліва почулося протяжне:

— Му-у-у!

— Корову ж треба нагодувати!

Вести її до далекої луки чоловікові не хотілося. А дах їхньої хати був укритий дерном, і на ньому росла густа зелена трава.

— О! — зрадів господар. — Нехай корова пощипає траву на даху.

Він приставив широку дошку до низького схилу й обережно провів корову нагору.

— Тільки стій спокійно, — попросив він.

Корові трава сподобалася. Вона жувала собі й не здогадувалася, що господар унизу одночасно намагається стежити за нею, збивати масло й готувати кашу.

— Треба ще води, — згадав він.

Чоловік підхопив відро, потім вирішив не залишати масничку біля поросяти й теж поніс її з собою. Біля колодязя нахилився по воду — і кришка маснички зіскочила.

Плюсь!

Частина вершків опинилася просто на його сорочці.

Господар завмер.

— Це вже вдруге…

А вдома тим часом вода для каші почала весело булькати.

Буль-буль-буль!

— Каша!

Він помчав до печі. Насипав крупу, почав мішати й раптом почув тупіт на даху.

Корові набридло стояти на одному місці. Вона рушила до краю.

— Ні-ні-ні! Назад!

Чоловік видерся на дах і прив’язав корову довгою мотузкою до міцного стовпа. Та, поспішаючи, примудрився обмотати вільний кінець мотузки навколо власного пояса.

Коли корова ступила нижче по схилу, мотузка натягнулася, і господар незграбно сів просто на м’яку купу сіна біля стіни.

Саме в цю мить із поля повернулася дружина.

Вона зупинилася біля хвіртки.

На кухні пузирилася каша. На підлозі блищала вимита, але ще волога дошка. За хлівом хрюкало порося. На даху стояла корова. А в купі сіна сидів її чоловік, обплутаний мотузкою.

Дружина кілька секунд мовчала.

Потім запитала:

— Ну як минув легкий день?

Чоловік подивився на неї й раптом сам засміявся.

— Я відкрив важливу таємницю.

— Яку?

— Удома немає справ, які робляться самі.

Дружина допомогла йому розплутати мотузку. Разом вони спустили корову, повернули порося в загороду, врятували кашу й прибрали кухню.

За вечерею чоловік сказав:

— Завтра я знову піду на поле. Але більше не казатиму, що моя робота важча за твою.

— А я не казатиму, що моя важча за твою, — відповіла дружина. — Просто в нас різні справи. І кожна потребує часу.

Відтоді вони частіше допомагали одне одному. Коли роботи на полі було забагато, дружина виходила до чоловіка. А коли вдома накопичувалося справ, він без бурчання ніс воду, годував тварин або помішував кашу.

І якщо хтось у селі починав говорити: «Та що там складного в чужій роботі?», господар усміхався й відповідав:

— Спробуй один день. І тільки не став корову на дах.

Тоді всі сміялися, а його дружина сміялася найголосніше.

Тоді всі сміялися, а його дружина сміялася найголосніше.