Як Ґлускап створив птахів

Як Ґлускап створив птахів

Робоча українська назва: Як Ґлускап створив птахів

Точне першоджерело зі spreadsheet: Canadian Fairy Tales — Cyrus MacMillan, Project Gutenberg #36241

Текст казки

Дуже давно, у часи давніх оповідей, над північними землями мандрував могутній Вовк-Вітер. Він жив далеко на півночі, у Країні Ночі, й іноді днями сидів тихо-тихо. Тоді море ставало гладеньким, трава не ворушилася, а листя на деревах завмирало.

Але коли Вовк-Вітер сердився, його було чути здалеку.

У-у-у-у-у!

Він налітав на ліси, гнув молоді дерева, розгойдував старі сосни, піднімав хвилі й гнав хмари по небу.

Одного разу біля великої води жили родини рибалок. Дорослі вийшли на човнах перевірити сіті, а діти залишилися на березі.

Раптом з півночі налетів Вовк-Вітер.

Море потемніло. Хвилі піднялися. Дорослі швидко сховалися в тихій затоці за скелями й не могли одразу повернутися додому.

А діти почули ревіння вітру й побігли шукати безпечне місце.

— Сюди! — крикнула старша дівчинка.

Вони сховалися в невеликій печері між камінням. Перед входом лежав великий плоский камінь, і діти разом підсунули його ближче, щоб вітер не залітав усередину.

Вовк-Вітер гув біля скель цілу ніч, але печера була міцна.

Уранці буря пішла далі.

Діти вийшли назовні. Вони знали: дорослі повернуться, щойно море заспокоїться. Та поки що краще було триматися подалі від відкритого берега.

Вони пішли вглиб лісу й знайшли зелену долину, де росли верби, берези, клени, дуби та вільхи. Їхні густі крони з’єднувалися над головою, наче величезний зелений дах.

Тут Вовк-Вітер уже не міг так легко дістатися до дітей. Гілки розбивали його пориви, а листя шелестіло:

— Не бійтесь. Ми поруч.

Усе літо діти жили біля лісу й чекали на свої родини. Дорослі зрештою знайшли їх, і всі зраділи зустрічі. Вони полюбили цю долину за захист і прохолоду.

Та Вовк-Вітер не забув про дерева.

— Це вони стали мені на заваді, — сердився він.

Коли настала осінь, Вовк-Вітер повернувся разом із холодом. Він кружляв між стовбурами, смикав гілки й обривав листя.

З кленів полетіло червоне й багряне листя. З беріз — золоте. З дубів — коричневе. З верб і вільх — жовто-зелене.

Листочки кружляли в повітрі й лягали на землю барвистим килимом.

Лише ялини, сосни, кедри та інші вічнозелені дерева стояли міцно. Їхня хвоя не опала, і вони все ще давали прихисток від вітру.

Коли буря вщухла, діти вийшли в ліс і засумували.

— Дерева допомагали нам, — сказали вони. — А тепер їхнє листя лежить на землі.

Саме тоді до долини прийшов Ґлускап, великий герой і мудрий чарівник давніх оповідей. У цій історії він щороку вислуховував дитячі прохання й намагався допомагати там, де міг.

— Чого ви бажаєте? — запитав він.

Діти відповіли:

— Не для себе просимо. Ми хочемо, щоб листя, яке захищало нас від Вовка-Вітру, повернулося на дерева.

Ґлускап довго дивився на різнокольоровий килим під ногами.

— Опале листя вже не можна повернути саме таким, яким воно було, — нарешті сказав він. — Але добрий вчинок не повинен зникати без сліду. Я дам йому інше життя.

У ті давні часи, розповідає казка, у лісі ще не було маленьких співочих птахів. Над водою літали чайки, журавлі, качки та інші великі птахи. Та в гілках не дзвеніли ранкові пісні.

Ґлускап нахилився, підняв пригорщу листя й сказав:

— Нехай кожен листок збереже свій колір. Нехай навчиться літати, як колись кружляв у повітрі. Нехай вітер і вода подарують йому голос. І нехай нові птахи повертаються до дерев, бо саме листя дало їм життя.

Він провів рукою над землею.

І сталося диво.

Червоне кленове листя затремтіло й перетворилося на птахів із яскравими грудками. Золоті березові листочки стали маленькими жовтими співунами. Коричневі дубові листки ожили в теплих бурих і рудуватих барвах. Зеленувате листя верб і вільх перетворилося на легких пташок, що майже зависали в повітрі.

Спершу почувся один тихий звук:

— Цвінь.

Потім другий:

— Ті-лі-лі.

А тоді весь ліс задзвенів.

Птахи піднялися вгору й сіли на гілки. Вони перелітали з дерева на дерево, ніби шукали своїх давніх родичів — листочки, що навесні знову мали з’явитися на гілках.

Діти сміялися й слухали.

— А що буде взимку? — спитав найменший хлопчик.

— Коли прийде великий холод, багато з них полетять туди, де тепліше, — відповів Ґлускап. — А навесні повернуться. І дерева теж щовесни вирощуватимуть нове листя. Вовк-Вітер зможе шуміти, але не зможе забрати у світу весну назавжди.

Так і сталося.

Коли приходить осінь, листя падає й кружляє у вітрі. Коли наближається холод, багато птахів вирушають у далеку дорогу. А навесні повертаються і листя, і пташині голоси.

На світанку вони будять ліс своїм співом. Увечері стихають у гілках.

І стара казка нагадує: те, що одного разу стало захистом і добром, може змінити форму, але не обов’язково зникає. Іноді воно повертається до світу піснею.

І стара казка нагадує: те, що одного разу стало захистом і добром, може змінити форму, але не обов’язково зникає. Іноді воно повертається до світу піснею.