Як качки отримали гарне пір’я

Як качки отримали гарне пір’я

Було це дуже давно, восени, коли листя вже ставало жовтим, а ночі пахли холодною водою.

Над озерами збиралися качки, гуси, гагари та інші водяні птахи. Незабаром їм належало летіти туди, де річки не сковує лід. У ті давні часи, каже стара оповідь, усі вони мали майже однакове непримітне пір’я.

На одному великому озері птахи готувалися до дороги. Хтось чистив крила, хтось вправлявся в польоті, хтось сперечався, хто полетить попереду.

На пагорбі неподалік з’явився Старий — великий любитель вигадок, жартів і хитрих витівок.

Він довго дивився на птахів, а тоді помітив м’який зелений мох.

— От що мені потрібно, — сказав він сам до себе.

Старий зібрав величезний оберемок моху, нарізав довгих жердин і біля самого берега збудував круглу хатинку. Стіни вкрив мохом, усередині розпалив невеликий вогонь, а поруч поставив барабан.

Птахи дивилися з води.

— Не підпливайте близько, — застеріг сірий гусак. — Коли Старий так старанно щось будує, у нього обов’язково є задум.

Гагара теж трималася насторожі.

А Старий вийшов до дверей і гукнув:

— Друзі! Я влаштовую осіннє свято перед вашим перельотом! Буде музика, танець і дещо особливе!

Птахи не поспішали.

Тоді Старий ударив у барабан:

Тум-тум, тум.

Тум-тум, тум.

І заспівав так ритмічно, що навіть найобережніші качки почали погойдувати головами в такт.

— Лише подивимося, — сказав крижень.

— Лише одним оком, — додала чирянка.

Поступово птахи вийшли на берег і зайшли до мохової хатинки. Гагара та сірий гусак стали ближче до дверей.

— А тепер сюрприз! — оголосив Старий. — Перш ніж танцювати, кожен може вибрати собі нові барви.

Він дістав глиняні мисочки з фарбами.

Першим виступив крижень.

— Я хочу зелену голову, — сказав він, — білу смужку на шиї, теплий коричневий колір на грудях і яскраві ноги.

— Чудовий вибір! — відповів Старий.

Він узяв пензлик і заходився до роботи.

Потім підійшла чирянка. За нею — деревна качка. Потім широконіска, чернь, гуска, казарка, гагара…

Кожен вигадував власне вбрання.

— Мені темніше на спину!

— А мені світлу смужку на крило!

— А я хочу, щоб на сонці пір’я переливалося!

Старий фарбував і фарбував. До вечора хатинка стала схожа на майстерню, де ожили всі кольори осені.

Птахи дивилися один на одного й не могли намилуватися.

— Тепер, — сказав Старий, — починаємо Сліпий танець. Правило одне: коли б’є барабан, усі заплющують очі й ходять навколо вогню. Хто підглядатиме, той зіпсує гру.

Птахи стали в коло.

Тум-тум, тум.

Тум-тум, тум.

Вони пішли навколо вогню, не розплющуючи очей.

Кря-кря.

Шурх-шурх лапками.

Тум-тум, тум.

А Старий тим часом тихенько поставив біля стіни великий плетений кошик.

— От зараз, — подумав він, — я спіймаю кількох птахів і залишу собі чудову компанію на всю зиму. Нехай співають і танцюють у моїй хатині!

Щоразу, коли черговий птах проходив повз нього із заплющеними очима, Старий пробував обережно направити його до кошика.

Та гагара стояла майже біля дверей і чула підозрілий шурхіт.

Вона прочинила одне око.

І одразу все зрозуміла.

— Розплющуйте очі! — закричала гагара. — Це не просто танець! Старий хоче нас спіймати!

У хатинці здійнявся неймовірний галас.

Кря-кря-кря!

Га-га-га!

Лоп-лоп крилами!

Птахи кинулися до дверей, вистрибували один за одним, розправляли крила й здіймалися над озером.

Старий тільки й устиг схопитися за свій барабан.

— Стійте! Я ж… я тільки…

Але ніхто вже не слухав.

Першою над водою пролетіла гагара. За нею крижень блиснув зеленою головою. Деревна качка майнула строкатими крилами. Чирянки, гуси й інші птахи здіймалися все вище.

І тут вони помітили диво.

Фарби не змивалися.

Вони ніби стали частиною пір’я.

Кожен птах отримав те вбрання, яке сам собі обрав.

— Подивіться на мене! — вигукнув крижень.

— І на мене! — озвалася качка з яскравими смугами.

Навіть обережний сірий гусак не втримався від усмішки.

Птахи зробили велике коло над озером. Унизу Старий стояв біля своєї мохової хатинки, тримаючи барабан під пахвою.

— Ну й нехай, — буркнув він. — Принаймні фарбував я непогано.

Гагара почула його й голосно засміялася своїм особливим голосом.

Відтоді, каже оповідь, водяні птахи й носять різне вбрання. Одні мають зелені голови, інші — білі смуги, сині дзеркальця на крилах, темні спини чи руді груди.

А восени, коли великі зграї збираються над водою перед далеким перельотом, можна уявити, що вони знову згадують ту давню ніч.

Тум-тум, тум.

Тум-тум, тум.

Тільки тепер, почувши цікаве запрошення, мудрі птахи пам’ятають: веселитися добре, але й очі іноді варто розплющувати.

Тільки тепер, почувши цікаве запрошення, мудрі птахи пам’ятають: веселитися добре, але й очі іноді варто розплющувати.